Затоплена пам"ять

16 січня 1959 року розпочалося відселення жителів села  Бужин з акваторії новостворюваного Кременчуцького водосховища.Це було одне з багатьох поселень, які змушені були залишити люди через затоплення. 

В давнину Бужин, за даними деякизх дослідникі і глибоким переконанням колишніх мешканців села, був великим містом з 40 церквами, винищений татарами. Якщо це так і справді, то це було місто більше ніж Київ 1240 року на момент приходу монголо-татарської армії.
Під час визвольної боротьби проти польської шляхти тут було споруджено велике укріплення, яке значно перевищувало за розмірами Черкаський замок, і переправа через Дніпро, які мали стратегічне значення для постачання козацької армії. Цією переправою скористалась поспішаюча  на допомогу Богдану Хмельницькому татарська армія Іслам-гірея.
Тут в 1663 році росіяни зазнали поразки від Юрія Хмельницкого. Проте почалася Руїна, а з нею містечко зазнало типової долі більшості міст Середнього подніпров"я. В 1664 році Бужин випалений польським полководцем Чарнецким, в 1667 — розорений турками, а в 1678 році поблизу нього князь Григорій Ромодановський і гетьман Іван Самойлович завдали цілковитої поразки знаменитому візирю Кара-Мустафі. Ця рішуча перемога примусила турок відмовитися від подальших походів на Україну.
В 1808 році в містечку налічувалось 423 мешканця в 44 хатах.
В 1820 році під час розливу Дніпра між Бужином і Боровицею було вимито два великих цвинтаря, на яких було знайдено людські кістки. Тіла були завернуті у саван із срібної парчі, та прикрашені виробами із дорогоцінного каміння і металів, що говорить про те, що в давнину Бужин був багатим містом.
Жителів села відселили до новоствореного села Тіньки. В 1998 році громада зверталася до обласної влади з проханням допомогти в створенні мезею пам"яті села Бужин, проте відповідь так і не отримали. А через кілька років за межу перейшли і бужинці, які ратували за збереження пам"яті про свою малу Батьківщину.