Як опозиція разом з владою зливала 194 округ (частина 1)

В цьому невеликому «повествовании» ми розкажемо читачам як опозиційні сили разом з владою злили 194 виборчий округ. Саме на цьому окрузі лідер електоральних симпатій, опозиціонер, «вічний революціонер» Микола Булатецький зазнав приголомшливої поразки. Виборчі перипетії цього округу згодом увійдуть в класичні сторінки української політології та виборчих технологій. 

Коротко нагадаємо диспозицію. На Черкаському проблемному виборчому окрузі № 194 остаточна конфігурація вималювалася лише за чотири тижні до дня голосування. І вона була наступною – фактично завуальованим провладним кандидатом ішов Михайло Поплавський його основним конкурентом був опозиціонер Микола Булатецький. Ще за три неділі до виборів соціологія показувала тотальну перемогу кандидата від опозиції. Фактично рейтинг Булатецького складав близько 40% що у більше ніж 5 разів переважало рейтинг Поплавського. 

Але на окрузі були задіяні численні виборчі технології які дали змогу ліквідувати такий серйозний гандикап і перемогти опозиціонера з великим відривом. Ми проаналізували чому так сталося та доведемо інформацію до широкого кола читачів, ми доведемо ту інформацію яку багато хто хотів би приховати за красивими словами про власну опозиційність, про власну боротьбу з ненависним режимом за показним відчаєм та розчарованістю продажністю пересічних виборців. Ми також назвемо всіх відповідальних за ситуацію яка склалася по прізвищах як серед опозиції так і серед влади. Але про все по порядку.

Влада як механізм прикриття у забезпеченні правильного результату

Владі ми багато приділяти уваги не будемо, оскільки на це витрачати час наш і читачів буде досить банально і безглуздо. Мабуть лише лінивий читач не знає, що підкуп виборців який організувала команда Михайла Поплавського відбувався під чітким прикриттям влади та правоохоронців.

Ми чесно кажучи і не сподівалися на будь-яке адекватне втручання влади чи правоохоронців у будівництво піраміди підкупу голосів. Прогнозовано численні факти підготовки до скупки голосів штабом Поплавського які встановлювали журналісти, громадські активісти, працівники штабів залишилися без уваги відповідних органів.

Тому лише назвемо відповідальних осіб у владі за тотальне викривлення волевиявлення громадян: Ліпандін Володимир Віталійович – начальник УМВС України в Черакаській області, Демяненко Геннадій Олексійович – прокурор Черкаської області, Тулуб Сергій Борисович – губернатор Черкащини. 

Ми не будемо їх занадто сильно звинувачувати вони частина тієї владної кримінально-олігархічної системи і віддано на неї працюють, за що їм честь і похвала. Тому як з точки простого активного громадянина, годі було сподіватися на адекватну реакцію з боку високопосадовців на будівництво піраміди підкупу голосів яке відбувалося у відкритому режимі протягом трьох тижнів (найактивніша фаза).

Друг, товариш и брат, або ще трохи про владу

Ні для кого не секрет, принаймні в експертному колі, що Булатецького в парламенті не хотіли бачити ані опозиціонери ані влада в особі Сергія Борисовича. Тому донецькі були готові йти на значні поступки аби не пропустити саме Булатецького до парламенту. Тут як не дивно, погляди Сергія Борисовича співпадали з поглядами ярого опозиціонера голови обласної організації ВО «Батьківщина» Анатолія Бондаренка, як йому так і багатьом київським опозиціонерам неконтрольований Булатецький був би як більмо на оці у Верховній Раді.

А з апетитами Миколи Івановича, він міг би влаштувати після власної перемоги Анатолію Бондаренку «Херосіму через Нагасакі» навіть до усунення з поста очільника голови обласної організації. Про таку лінію конфлікту ми неодноразово писали. Тому як бачимо у питанні Булатецького у влади і опозиції був консенсус – залишалося його лише втілити в певний результат. 

Найкращим втілювачем задумів влади і опозиції міг виступити опозиційний друг, товариш і брат «вічного революціонера» Леонід Даценко. Який дуже дорожив дружбою з Миколою Івановичем, але ще більше дорожив можливим мандатом депутата ради і прекрасно розумів, що без домовленостей з владою йому не бачити мандата як власних вух.

Тому було досягнуто негласної домовленості між чинами «Батьківщини» та владою як на найвищому рівні так і на місці, що тихенькому та поміркованому Льоні дають добро на входження в Раду, а Булатецького спільними зусиллями зливають по повній. 

Віскі розпили, по рукам вдарили – результат прогнозований нами ще півтора місяців тому видано на гора. Всі задоволені – влада показала свою демократичність, дивіться мовляв у нас один округ виграв опозиціонер і недопустила нарваного Булатецького в раду. Анатолій Васильович усунув свою головну біль в особі непередбачуваного опозиціонера і тепер може сказати, що в умовах тотальних фальсифікацій все таки вдалося відстояти один округ.

А що Льоня? Льоня отримає мрію всього життя – мандат депутата. Хоча наскільки спокійно він спатиме з мандатом який здобув у такий спосіб. Принаймні якби не було таких домовленостей, кожен поважаючий себе революціонер відмовився б від мандату на знак протесту фактичного політичного знищення свого побратима по революції, але це не про Льоню. Правда до кінця опозиціонери-договорняки з острахом чекали підвоху від донецьких в стилі «развели как котят», але Донбас порожняк не гонить і тихенького опозиціонера вже чекають принади депутатського життя.

Трохи більше про наших місцевих трьох опозиційних богатирів. 

А зараз проаналізуємо діяльність всіх трьох наших місцевих богатирів – Анатолія Бондаренка ВО «Батьківщина», Віталія Іляшенка «УДАР» та Юрія Ботнара ВО «Свобода». Про Анатолія Бондаренка ми вже говорили – це була найдорожча для влади фігура, але треба було щось робити і з рештою гореопозиціонерів, щоб дров не наламали. 

Зараз ми не будемо в черговий раз згадувати докладно, що місцеві лідери опозиційних сил так і не змогли налагодити ефективну роботу спільного скоординованого штабу по боротьбі за перемогу опозиціонера Булатецького, ми не будемо вдаватися у подробиці того, що гучні заяви про підтримку і обіцянки лягти кістьми за «вічного революціонера» виявилися звичайною бутафорією та пустим пшиком.

Лише зазначимо, що фактична відсутність роботи партійних структур у боротьбі з Поплавським є прямим свідченням що із ними домовилася влада. Виникає питання в читача чи знав про це Булатецький? – Звичайно що знав, але мовчав, щоб мати можливість використати франшизу публічної підтримки трьох опозиційних сил. Які саме були домовленості і хто і скільки кому платив чи обіцяв ми стверджувати не можемо, бо свічку не тримали, але те що така домовленість про дружне злиття Булатецького всіма трьома партійними структурами була то це факт. І його підтверджує вся діяльність трьох місцевих богатирів як під час кампанії так і в день голосування. 

Звичайно, що вибори на окрузі були зроблені вже до дня голосування, але дуже показовим виглядає сам день голосування. От давайте подивимося де були місцеві богатирі – Бондаренко «робив революцію» в Києві, Віталій Іляшенко теж десь переховувався в Києві від працівників міліції які нібито йому принесли додому повістку, палкий свободівець Юрій Ботнар окопався на одній з дільниць округу.

От Юрій Ботнар повеселив найбільше, де Ви бачили щоб генерал армії сидів в окопі на передовій полишивши координаційну роботу по формуванню стратегії. Звичайно з точки зору піару Юрко зробив правильно і ніби боровся за чесний результат, але боровся там де від його боротьби нічого не залежить. Бондаренко і Іляшенко взагалі воліли не зявлятися ані на полі бою, ані стратегічно щось планувати. А що планувати? Все вже було сплановано наперед. 

Тому серед винуватців того що сталося варто назвати і ці три прізвища, щоб люди ті які не продалися знали хто є хто – це голова обласної організації ВО «Батьківщина» Анатолій Бондаренко, голова обласного «УДАРу» Віталій Іляшенко та свободівець Юрій Ботнар.

Читайте продовження тут

Підготував: Олександр Безпрозванний
 

Останні новини