Вісім років тому завершилося перемогою голодування студентів ЧНУ ім. Б. Хмельницького

На початку березня цього року виповнилося 8 років з дня перемоги студентської революції в стінах Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Яку втілили в життя студенти цього університету які були активними членами громадських рухів "ПОРА" та "Студентська хвиля".

Вісім років тому успішно завершилося голодування студентів яке тривало з 24 лютого по 2 березня 2005 року. Воно відбувалося в рамках акції студентського спротиву лицемірству та блюзнірству тодішнього керівництва ВУЗу яка мала назву "За справедливість - до кінця".

Це була перша і остання акція такого характеру яка увінчалася успіхом за часів президентства Віктора Ющенка. Вона знайшла широку підтримку не лише серед студентів, а стала відомою навіть за кордоном, а голодуючі студенти були підтримані громадськими активістами по всій країні.

Результатом цієї акції непокори стало досягнення виконання цілого ряду вимог студентів. Найгучнішою з яких стала відставка ректора Кузьмінського Анатолія Івановича, який під час президентської кампанії 2004 року відверто агітував за провладного кандидата та здійснював тиск на студентів і викладацький корпус університету.

До речі спочатку студенти не вимагали жодної відставки. У їх вимогах було лише прохання вибачитися за ті приниження, яких вони зазнали від деяких викладачів, комендантів гуртожитків та самого ректора під час виборів. Однак вище керівництво закладу освіти відмовилося визнавати свої протиправні дії і вибачитися перед студентами. Про це мова йде у зверненні голодуючих студентів до громадськості країни. Нижче публікуємо текст звернення та осіб які його підписали.

ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОДУЮЧИХ СТУДЕНТІВ ЧЕРКАСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Ми, голодуючі студенти Черкаського національного університету, звертаємося до громадськості України з проханням підтримати нашу позицію: ми заявляємо про те, що під час виборчої кампанії-2004 у нашому університеті чинився тиск на студентів та викладачів, порушувалися наші права, Конституція України, закони України. Ті, хто чинив протиправні дії, зараз відмовляються визнавати свою провину офіційно.
Нас звинувачують у тому, що ми керуємося лише прагненням усунути з посади ректора, а подальша доля нашого університету нам байдужа. Ми заявляємо, що ні на які посади чи привілеї у цьому ВНЗ не претендуємо і не переслідуємо корисливих цілей. Факт голодування 14 студентів засвідчує те, що ми доведені до крайньої межі через лицемірну позицію ректорату, який відмовляється визнавати порушення і прикривається так званими "політичними репресіями". Нам зовсім не байдужа доля нашого університету, адже збереження старої номенклатури знищить надію студентів на справедливість та відповідальність порушників закону.
На сьогодні використовуються відпрацьовані старі схеми тиску на студентів. Підтвердженням цього є те, що, за наказом коменданта гуртожитку №1 Подкоритової Л.І., підвладні їй старости поверхів разом із нею вночі обходять усі кімнати і вимагають, щоб студенти підписалися "за" чи "проти" ректора і наполягають на участі у мітингу на його підтримку. Зрозуміло, що в таких умовах про вільне волевиявлення студентів не може йти мова, тим паче, що більшість з них просто не відчиняють двері. У вищезазначеному гуртожитку проживає до 300 студентів, а висловили свою думку лише близько 50. І це лише один із випадків здійснення системних порушень, що закорінилися в університеті.
У цій ситуації просимо усіх, кому не байдужі надбання і демократичні перетворення помаранчевої революції, підтримати нас у прагненні до справедливих змін, за які боровся український народ.

Коваль Світлана
Копітка Світлана
Руденко Богдан
Позиненко Оксана
Скорик Ольга
Носок Леся
Федькова І.С.
Голубович О.В.
Стецюк Л.М.
Волинець Ю.В.
Безпрозванний О.М.
Кошолап Є.С.
Айвазовська О.П.
Варич С.Л.

Спочатку студенти організували декілька попереджувальних мітингів під стінами університету. На фото нижче, але вони не дали результату. Керівництво вперто не помічало адекватних вимог студентів.

Тому студенти вдалися до радикальних дій. Нижче публікуємо текст прес-релізу про початок голодування.

    Студентська
Хвиля, ПОРА

Прес-реліз

Про акцію кампаній ПОРА
та « Студентська Хвиля»
„За справедливість – до кінця! ”
24 лютого 2005р.

18000 м.Черкаси.
вул. Хрещатик 170 кім. 26
контактний телефон: 45-26-74; 8-050-313-36-40
Варич Сергій
24 лютого 2005 року.

Акція «За справедливість – до кінця!» продовжується! У відповідь на аморальну поведінку ректорату Черкаського Національного університету ім. Б. Хмельницького, який відмовляється визнати відповідальність керівництва ЧНУ за порушення законів під час виборів Президента України, активісти кампаній «ПОРА» та «Студентська Хвиля» оголошують безстрокове голодування.
Акція розпочнеться 24 лютого о 12-40 біля 1-го корпусу університету. Ми вимагаємо відставки ректора університету Анатолія Кузьмінського та посадових осіб ректорату ЧНУ за порушення законів України та тиск на студентів під час виборів Президента України.

ПОРА СПРАВЕДЛИВОСТІ!

Також нижче публікуємо фото листівок які поширювали активісти студентського руху.

Були  листівки й трохи іншого формату, можете подивитися їх в галереї фото в кінці матеріалу.

Акція "За справедливість - до кінця" закінчилася увечері 2 березня після повідомлення про підписання наказу міністром освіти про звільнення з посади ректора Кузьмінського А.І., яке передав голодуючим губернатор Олександр Черевко.

Ми вже публікували фотоекскурс приурочений до тих непересічних подій не лише у житті ВУЗу, а й всієї країни. Зараз же пропонуємо увазі читача думки безпосередніх учасників тих буремних днів. 

Зокрема цю тему ми обговорили з, на той час, координатором громадяської кампанії "ПОРА" Сергієм Варичем та студентом історичного факультету Ярославом Нищиком. Кожному ми запропонували дати відповідь у довільній формі на однаковий перелік питань. Розміщуємо нижче питання які поставили тодішнім учасникам акції, а потім їх думки-відповіді.

1. Що Вами тоді рухало, що вирішили зважитись на такий рішучий крок, як голодування?
2. Чи не марно тоді Ви витрачали своє здоров"я, свій час свої нерви і сили?
3. Як з позицій сьогоднішнього дня Ви дивитесь на ті події і чи зважились на такі дії за потреби знову?
4. Завдяки чому тоді вдалося отримати перемогу?
5. Чому ця перемога виявилася піровою і не призвела до докорінних змін в університеті?
6. Наскільки зараз ефективні ті методи якими ви боролися з тою несправедливістю?
7. Чому навіть за приходу тоді нової влади так важко було досягнути змін?

Згадуючи ті події з радістю і сумом водночас поділився своїми думками Сергій Варич:

"Саме сильне відчуття, яке рухало нас у 2004р. – віра у можливість докорінних змін. Як і багато українців ми повірили, що наші дії дійсно можуть змінити ситуацію в країні. І ми повірили у щирість Ющенка та його команди здійснити ці зміни. 

Але реальність виявилася зовсім іншою. Відразу після перемоги, замість рішучих змін нова влада почала вливати у себе такі кадри, які вже давно себе скомпроментували і ще вчора усіма силами боролись із народом, щоб не випустити його із ярма кучмівської «системи». В той час коли із екранів телевізорів продовжували лунати обіцянки зробити реальні «кроки на зустріч людям» та те, що «бандити сидітимуть в тюрюмах», до влади на місцях массово почали пролазити перефарбовані пристосуванці. 

Так, ректор ЧНУ Анатолій Кузмінський, якій на виборах був довіреною особою Януковича, у 2004р. не вагаючись робив усе мислиме і не мислиме, щоб студенти «правильно» проголосували. А вже через кілька місяців, розраховуючи уникнути відповідальності і залишитися на посаді, заявив, що був на майдані і підтримав Ющенка.

Із кожним днем повноважень нового президента та голови ОДА Олександара Черевка ставало все очевидніше, що влада не поспішає дати простим людям шанс на справедливість - загроза консервації «системи» та її старих кадрів ставала все більш реальною…

Чашу терпіння студентів ЧНУ, які очікували на справедливу оцінку виборчих «подвигів» Кузмінського, перповнив пікет наближених до ректора викладачів та кількох осіб із кишенькової студради, які продемонстрували шедевр цинізму, скандуючи перед облдержадміністрацією у помаранчевих шарфіках «Ющенко ТАК! Кузмінський ТАК!» 

Ініціаторами акції голодування «За справедливість – до кінця!» стали найкращі студенти ЧНУ - дівчата із факультету української філології та студенти історичного факультету.

Саме студенти цих факультетів на президентських виборах відчули найбільший тиск за вільнодумство і опозиційні симпатії. Коли ці студенти звернулись за допомогою до мене, як до депутата Черкаської міської ради та координатора громадянської кампанії «ПОРА!», я вважав своїм моральним обов‘язком їм допомогти. Під час виборів ми разом боролися за перемогу – разом ми були і в акції «За справедливість - до кінця!».

Підготувавши акцію всього за один день, ініціатори голодування виявили високій ступінь самоорганізації, який із подивом відзначили навіть соратники Анатолія Кузмінського. Відсутність особистих матеріальних вигод і згуртованість стали головними перевагами, які забезпечили перемогу голодуючим, яка втім була лише частковою.

Виступ студентів став несподіванкою не тільки для ректорату ЧНУ, але й для нового керівництва області. Більше тижня розгублено спостерігаючи, як щоденно зростає кількість голодуючих Олександр Черевко ніяк не міг вирішити, що ж робити із такою «самодіяльністю» студентів.
Врешті-решт студентам, які вимагали відставки не лише Кузмінського, але й посадових осіб ректорату, що організовували, або закривали очі на порушення під час виборів, запропонували погодитися із звільненням лише ректора. А для того щоб, краще думалось – підкинули до табору голодуючих ртуть.

На фото нижче спеціалісти збирають ртуть.

Загалом, аналізуючи певний успіх акції «За справедливість – до кінця!», адже вона лишилася єдиною в Україні результативною акцією протесту у післявиборчий період, безумовно варто зазначити причини подальшого краху усіх сподівань, за які боролись учасники голодування. Ті хто керували університетом після Кузмінського жодним чином не залежали від волі студентів.

Не зважаючи на демократичне обрання нової студентської ради ЧНУ, вона так і не стала впливовим захисником прав та інтересів студентів. Нам не вистачило політичного досвіду не повірити у байки нової влади про готовність до рішучих змін. Компроміси із «політичними шулерами» обох кольорів призвели до нашої спільної поразки. 

Але попри все, результатом акції «За справедливість – до кінця!» стало і те, що під час усіх подальших виборів «беспрєдел» 2004 року у такій формі, у жодному навчальному закладі на Черкащині не дозволив собі застосувати жоден керівник.

Це студентське голодування продемонструвало головне – іноді справедливість таки є!
І навіть за це - варто боротися… "

Своїми думками поділився і Ярослав Нищик, тоді студент історичного факультету:

"Долучився до голодування з твердим переконанням в перемогу справедливості, адже був переконаний, що не можна залишити безкарними дії керівництва ВУЗу.

Впевнений, що це все було не марно, адже якщо і в плані перемоги справедливості все повернулося на круги своя, то з того часу і до сьогодні, я виніс дружбу з прекрасними людьми, які як і я хочуть боротися за справедливість до кінця.

Можна сміливо стверджувати, що всі дії не були марними, адже принаймні Кузьмінському ми довели, що студенти не бидло. Думаю він і зараз приймаючи якісь рішення завжди тримає в голові ті події.

Перемогу отримали завдяки виваженості своєї позиції, одностайності в таборі голодуючих та безперечній вірі в перемогу справедливості.

Зміни в університеті не відбулися тому, що люди які прийшли замість Кузьмінського, не виявилися кращими за нього. Не вдалося зламати систему тотальної корупції в стінах ВУЗу та кругову поруку викладачів, адже кумівство та родичанство процвітає і досі.

Ті методи які ми використали - це єдино можливі методи для досягнення мети, особливо в сучасних умовах, адже ми бачимо, що лише ініціатива знизу може об"єднати людей, і ніяк не опозиція чи влада.

Важко та перемога далася з тої причини, що навіть тодішній президент Ющенко не був готовий до найменших змін. Реформи були потрібні лише на словах, а  на ділі Ющенко та його приспішники виявилися типовими поцами."

Щоб зрозуміти хід думок і прагнень студентів яких організували на псевдоголодування в підтримку ректора, публікуємо нижче особисту думку студентки університету Юлії Цьоми, яка виступала на боці ректора та опублікувала в  інтернет-виданні День особисту думку щодо акції "за справедливість - до кінця" у дні тих революційних подій:

"Мітинги під прапорами «Пори» почалися 15 лютого. Хоча тоді це було більш схоже не на мітинг, а на те, що зійшлися кілька хлопців помахати прапорами. Злякати нікого не вдалося. Назустріч вийшли члени студради, яку потім «пористи» звинувачували у продажності й називали кишеньковою (нині вона саморозпустилася). Чомусь «продажним» вимоги виставляти ніхто не став. Наступного дня ряди антиректорівського опору поповнили студенти та викладачі української філології та журналістики.

Зрозумівши, що ніхто не збирається їм поступатись, студенти почали «мокре» голодування на матрацах. Їхній табір одразу перетворився на міцну фортецю зі стільців, зв’язаних помаранчевими стрічками. Протиректорський рух на повну силу використовує символіку, пісні, гасла з Майдану. Хоча чути гасло «Так! Ющенко!» на цій акції дивно.У приміщенні Черкаського національного університету пройшло три тури виборів. У останньому за Президента проголосували 80% виборців. Ющенко, дійсно, — так!

Двічі намагались вирішити конфлікт методом перемовин, але компроміс давно загубився у двосторонніх амбіціях. 24 лютого була утворена громадська кампанія «Пора навчатись», яка пропагує стабільний навчальний процес. Паралельно розпочався збір підписів студентів на підтримку Анатолія Кузьмінського та його команди. За півтори доби добровільно підписались 1308 осіб. 25 лютого кампанія намагалась провести прес-конференцію. Нахабне нівелювання думки «за ректора» деякими представниками преси підтвердили, що голодувати треба, інакше ніхто навіть слухати не буде.

Іще одним ударом для студентів «Пора навчатись» був довгожданий приїзд губернатора області Олександра Черевка. Він приїхав у голодуючий корпус для зустрічі з ректором Черкаського національного. До конференцзали запросили і представників обох таборів. Через півгодини обурені до краю лідери «Пора навчатись» Вадим Береза й Андрій Сегеда вибігли з переговорів, не дочекавшись закінчення. Під час розмови їх постійно звинувачували в обмані, в тому, що студенти за ректора отримують кожного дня гроші. На Анатолія Кузьмінського, за їхніми словами, теж був постійний тиск. Олександр Черевко твердив, що Анатолій Іванович повинен написати заяву про звільнення.

За період переговорів ректору, який зараз перебуває на лікарняному й має проблеми з серцем, кілька разів було погано від морального тиску й він виходив.

Здається, така собі політична гра. Одні були проти — сіли голодувати. Вони думали, що помаранчева революція продовжується і сподівались виграти через один день. Але вже на третій день одна особа потрапила до лікарні, а двох поспішно виводять із голодування. Напроти сіли інакодумці, серед яких учасники помаранчевого перевороту. Вони не хотіли голодувати, але не збиралися поступатись, тому голодують. У них із голодування вийшов лише один, у зв’язку з передінфарктним станом батька.

А найважче зараз трьом студентам, які три роки прожили в одній кімнаті. Певно, це перевірка на розумні дії у майбутньому, але дві дівчини (одногрупниці) Юля й Алла, які сидять три роки за однією партою, опинились по два боки барикад, а «золота серединка» — Таня кожного дня приходить плакати, залишаючись «нейтралітетом». А причини такої каші: сильний постпомаранчевий синдром, наповнений емоціями, та люстрація, яка виявилась звичайною помстою й поглинає, не розбираючись. Багато професорів і викладачів Черкаського національного університету впевнено заявили, що підуть разом із ректором у відставку. А це, найперше, загрожує статусу університету, що повинен пройти через півроку акредитацію. Заколотників це не цікавить. Хоча вони — студенти цього ж університету".

Незважаючи на серйозну протидію, тоді студенти вистояли і перемогли у боротьбі  за справедливість. Бо стояли до кінця і вірили в свою перемогу. Лише така стійкість ідейність і натхнення може допомогти нашій державі вибратися з дна прірви у якій знаходимось. 

А учасників тих революційних подій вітаємо з важливою перемогою в їх житті та бажаємо нових досягнень.