Відбулась зустріч колишніх остарбайтерів Переяславщини "Цей біль у серці не вщухає"

У музеї-діорамі «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року» відбулася зустріч колишніх остарбайтерів з учнями 10 та 11 класів ЗОШ № 1 «Цей біль у серці не вщухає».

На зустріч були запрошені колишні остарбайтери Ганна Денисівна Шульга, Ганна Максимівна Диба та Марфа Климівна Дерій, які поділилися своїми спогадами про перебування на примусових роботах в Німеччині. Навіть через сім десятиліть згадуючи про ті роки голос у них тремтів, на очах бриніли сльози і боляче стискалося серце.

Завідувач відділу НІЕЗ «Переяслав» Юрій Авраменко подарував школярам книжку «Вони були остарбайтерами…», яку він написав у співавторстві з Вірою Каплюк та коштом якої книжка була видана.

Старший науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав» Надія Бойко ознайомила присутніх з розділом музею-діорами «Остарбайтери Переяславщини».

Не оминула гірка доля депортації жителів Переяславщини. 17 вересня 1941 року місто було окуповане гітлерівцями. Примусова депортація тривала до останніх днів окупації. Навіть за два дні до визволення, 19 вересня 1943 року, вивозили людей з Переяслава. За 2 роки окупації з Переяславщини було вивезено 6483 особи, повернулось – 2478 особи.

У Переяславі окупаційна влада використовувала дві громадські споруди, в яких збирала і звідки відправляла людей до Німеччини – школу №1 і міський кінотеатр.

Перша відправка робітників із нашого району до Німеччини зафіксована в лютому 1942 року із с. Віненці. Із Переяслава депортація розпочалася в квітні 1942 року , а найбільше відправили примусових робітників 1 травня і 10 листопада 1942року.

Якщо в повістці за 1942 рік вказувалось, що явка повинна бути обов’язковою, то в повістці виданій 1 травня 1943 року зазначалося: «В случае неявки это обязательство будет приведено в исполнение принудительными мерами против Вас или против Ваших родных. Кроме того, нарушение трудовой повинности будет наказано арестом, заключением в тюрьму или ссылкой в лагерь для принудительных работ».

У 1943 році в місті було проведено перепис всього населення, і поліцаї мали списки тих, хто мусив їхати до Німеччини. Якщо комусь вдалося втекти чи сховатися після набору в 1942 році, того забирали в 1943 році, погрожуючи розстрілом вразі втечі. Або забирали когось із родини – сестру, матір, брата, батька...

Німецькі донесення підкреслювали, що набір робочої сили майже скрізь набув полювання на людей і супроводжувався жорстокими репресіями. Схоплювали людей скрізь – на базарах, в церквах та кінотеатрах…

Більшість остарбайтерів працювали на великих військових підприємствах Німеччини, частина на середніх і дрібних приватних фабриках, інші – в сільському господарстві. Остарбайтерів експлуатували дуже інтенсивно. Робочий день тривав 12-16 годин. Особливо допікав «східних робітників» голод.

Згадує Марфа Климівна Дерій: «А як їсти хотілося. Дівчата казали: «Лягаємо ниць, щоб живота придавити». Уявіть собі: давали 110 г хліба на добу. Візьмеш шматочок і ділиш: окремо – тирса, а окремо – кришки хліба. Раз вкинув у рота і нема».

Чимало наших земляків-остарбайтерів з різних причин потрапили до концтаборів і пройшли пекельні муки і страждання Освенціма, Равенсбрюка, Дахау, Бухенвальда…

В кінці зустрічі прозвучав запис пісні у виконанні Мусліма Магомаєва «Бухенвальдський набат» ( В. Мураделі – О. Соболєв), яку всі присутні прослухали стоячи.

Останні новини