Церковна архітектура Черкащини. Частина друга: муровані храми.

В попередніх матеріалах про церковну архітектуру Черкащини я згадував, що в регіоні збереглося майже п"ятдесят дерев"яних церков. Не менш широко представлені в історичному спадкові області і муровані православні церкви. Та про все по-порядку.

Безперечно, найвизначнішою в цьому плані пам"яткою є Успенський собор в місті Каневі. Свій початок він бере з 1097-98 років, коли на територію сучасного Канева був заснований монастир. Проте проіснував він лише якихось сто років, а потім був зруйнований татарами. Лише собор вцілів. Та й так стояв пусткою майже п"ять віків, а лише на переломі 16 століття до нього повернулося життя. В цей же час козаки поховали біля стін монастиря бундівного лицяря Івана Підкову, а опісля і кошового Самійла Кішку. Народні думи тут же знаходять останній спочинок для напівміфічного гетьмана Шаха.

Проте 4 вересня 1678 року турки спалили Канів, згорів і собор. Та так і стояв руїною до 1805 року, коли на прохання монахів - василіан місцевий міщанин Каразін не відбудував його. Великою помилкою буде говорити, що ми в Каневі зараз спостерігаємо майже 1000-ча літній пам"ятник. Успенський собор збудований лише 1805 року на місці попередньої будови.

Не менш цікавою є історія церкви і в місті Сміла. Саме місто довгий час належало родині графів Бобринських, а церква в ньому до 1859 року залишалася дерев"яною. Проте одного дня зі служби повернувся старший син, нащадок роду. А серце хотіло до Петербургу, де в кірасирському полку проходили офіцерські веселі будні. От і вирішив молодий граф побудувати в Смілі зменшену втричі копію собору в ім"я Благовіщення Пресвятої Богородиці, поряд з яким знаходились казарми кірасирів. Архітектором оригінального проекту був кавалер ордена Білого орла Костянтин Тон.

Смілянську церкву перебудовували кілька разів. Будували її і смілянські, й луганські майстри. Нарешті в 1908 р. Покровська церква стала такою, якою ми бачимо її сьогодні. А оригінальний собор  в 1927 році знищили більшовики.

Оригінальною є споруда Михайлівської церкви у місті Городище, яку в 1844 році звели на гроші князя Воронцова. Архітектура церкви більше схожа на готичний стиль католицьких кьостьолів, проте ця будова призначена саме для православної служби.

Поряд з Городищем, на Платоновому хуторі, стоїть відреставрована родинна церква родини Симеренків, будована в середині 19 століття.

Свято-Миколаївська церква в місті Умань була побудована впродовж 1809-1812 рр. архітектором Томашем Етлінгером на місці, де колись стояв католицький костьол. Ініціаторами будівництва виступили жителі міста. Парафіяльною церква лишалась до 1843 р., коли набула статусу собору, і з цього часу перетворюється на головний православний храм Уманського повіту. В кінці 1846 року (6-18 грудня) Миколаївський собор було освячено протоієреєм А. Стаховським. У 1861 році в соборі було відкрито недільну школу. У 1895 році він отримав назву Успенського, а у 1911 році внутрішню частину собору було переобладнано і прикрашено орнаментами та іконами на зразок Київського Володимирського собору.

В селі Медведівці Чигиринського району збереглася будована в 1860-х роках Успенська церква. Храм споруджено стараннями тодішнього господаря Медведівки Івана Фундуклея. (Його іменем названо найближчу залізничну станцію — Фундукліївку). Багаторічний цивільний губернатор Києва чимало доброго зробив на своїй посаді.

Село Мошни Черкаського району. Селом,власне,воно стало при радянській владі,а до того було волостним містечком Черкаського повіту. Власником був рід Воронцових, а граф М.С.Воронцов - багата і прогресивна людина.Саме при ньому було прийняте рішення про побудову храму з цегли на місці старого дерев'яного.
Будівництво було розпочато в 1830 році. В ті часи якості будівництва приділяли велику увагу. Першою справою було підготувати матеріал для скріплення цегли. Були викопані три великі ями,в які кинули по дохлій коняці,які потім засипали вапном,залили водою і засипали землею.Існувала технологія,згідно з якою загашене таким чином вапно мало лежати в ямі не менше семи років.
Проектування і будівництво нового храму було доручено італійському архітектору Джорджо Торічеллі, який за час підготування вапна виконував проектні роботи. У власності Воронцових був цегельний завод,який розташовувався біля Городища,тому цеглу для будівництва храму виготовляли саме тут.Цеглу доставляли в Мошни(а це близько 30 км) оригінальним способом. Кріпаків Воронцова розставляли ланцюгом від Городища до Мошен, і вони з рук в руки по ланцюгу передавали цеглу .В процесі будівництва в розчин,яким скріплювали цеглу додавали білки курячих яєць,що надавало будівлі особливої міцності.Дивлячись на розміри церкви,важко уявити,скільки одних лише яєць пішло на будівництво. Тим більше,що приймали лише білки,без жовтків і шкарлупи...
Спроектований храм в стилі,популярного в той час романтизму,а з огляду на те,що проектував його європеєць(а Воронцов не обмежував у фантазіях) набув елементів готики.
Повністю збудована церква була 1839 року і в 1840 її освятив Київський митрополит Філарет. З тих пір на Канівській дорозі постав храм,не схожий ні на один існуючий.
Архітектурні елементи Преображенської церкви використано при будівництві Алупкінського палацу М.С. Воронцова в Криму. Цікавий факт- точну копію храму Торічеллі пізніше створив у Франції, під Парижем. Після смерті М.С.Воронцова мошногородищенський маєток відійшов до його сина С.М.Воронцова,який був прихильний до храму,збудованого батьком і виділяв пристойні кошти на його утримання. Саме при ньому на дзвінниці було встановлено новий великий дзвін, який в хорошу погоду було чути за 30 км. Після подій 1917 року почався наступ на храми, але творіння Торічеллі і мошенських майстрів-будівельників виявилося не по зубах партійним активістам. идно,далась взнаки якість будівництва,бо намагання знищити храм за допомогою трактора і троса ні до чого не привели. Зупинило ж цю руйнівну вакханалію надання церкві в 1926 році статусу архітектурної пам'ятки.

  Далі мова йтиме про село Лебедівку Кам"янського району. Важко відслідковувати, хто чим в цих краях володів, і коли те чи інше село переходило з рук в руки. Адже незважаючи на загальну приналежність земель цього краю роду Давидових, землі ці продавалися, перекуповувалися, дарувалися, програвалися у карти… Тому окрім Давидових у згадках постійно мельтишать постаті з якихось більш мілких родів на кшталт Росцішевського, Стааль, Борзіна, Красовського…Останній – такий собі гвардії-капітан Порфирій Красовський – у 1843 році і збудував архітектурну атракцію цих країв – муровану церкву-ротонду Святої Олександри. Збудована вона була в стилі пізнього класицизму у досить таки незвичній для православних храмів формі – формі ротонди. Храм-ротонда являє собою купольну центричну будову у вигляді циліндричної башти, піднятої на стилобат. Західний, південний та північний ризаліти акцентовані чотири-колоними портиками тосканского ордеру зі спареними колонами, увінчаними трикутними фронтонами, по осі західного знаходиться східний пристінний портик. Стіни складені з червоної цегли квадровою кладкою, що закінчуються карнизом. Будівля увінчана пласкою сферичною банею на низькому барабані. В стінах між портиками – півциркульні, а в притворі – повністю круглі вікна. Є версія, що сакральні споруди такого типу пов’язуються з масонами. Я точно не знаю, чи будувалася ця пам’ятка з якимось масонським підтекстом, але ж має бути якась загадка, - знаходимо на сайті Сергія Криниці інформаці. про чергову пам"ятку Черкащини.

Нажаль не всі пам"ятки так гарно виглядають. Стан Петропавловської церкви, 1808 року побудови, в селі Мойсівці Драбівського району не може не викликати занепокоєння.

В селі Гельмязів Золотоніського району стоїть Троїцька церква, яку побудували 1841 року.

А в Матусові Шролянського району стоїть церква, яку подували ще 1808 року - Вознесенська.

Можна сміливо стверджувати, що більшість церковних пам"яток є не лише церковною спадщиною, а, насамперед, культурним тлом епохи, про яку ми, з легкої руки владців, воліємо не пам"ятати.

Ярослав Нищик.

Останні новини