Користувацький вхід

Сьогодні минає чергова річниця від дня народження видатного біолога Іллі Мєчникова.

Ілля Ілліч Мечников, який  народився 15травня 1845 року в селі  Іванівка Харківської губернії,  український, російський і французький науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології. Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Відкрив явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883).
Після двох невдалих спроб самогубства Ілля Мечников здійснив одне з найбільших відкриттів в історії імунології й отримав Нобелівську премію.

«Знайомство з біографіями великих людей дуже повчальне для вивчення людської природи», — ці слова належать видатному ембріологу і бактеріологу, одному з засновників імунології, лауреату Нобелівської премії з фізіології і медицини Іллі Мечникову.  Іще за його життя прізвище Мечников стало в один ряд з іменами таких світил науки, як Луї Пастер, Роберт Кох, Пауль Ерліх, Джозеф Лістер, Еміль Ру та інші. Саме Ілля Мечников одним із перших розкрив таємниці захисних сил людського організму і створив фагоцитарну теорію імунітету, за що і був удостоєний 1908 року Нобелівської премії. Він також боровся з такими хворобами, як холера, тиф, сифіліс, туберкульоз. Мечников створив власну науку про довголіття — «ортобіоз», а наприкінці життя став ще й філософом. Після двох невдалих спроб самогубства в молодості Ілля Ілліч з роками зрозумів цінність життя і навіть написав кілька філософських праць, серед яких — «Етюди оптимізму» і «Сорок років пошуку раціонального світогляду».

Усе своє дитинство Ілля Мечников провів у селі Панасівка (зараз Мечнікове Дворічанського району Харківської області). З ранніх років він настільки цікавився природою, що доки його однолітки гралися в ігри, майбутній учений міг годинами лежати в густій траві і стежити за якимось жучком. Одного разу родичі взагалі побачили невимовно комічну сцену: п'ятирічний Ілля з серйозним виглядом ходив по галявині і читав лекцію малюкам, які сиділи навколо, про будову… жабенят. Дітям не дуже хотілося слухати уроки юного «професора», але той завбачливо, щоб вони не розбігалися, платив своїм «учням» по дві копійки за лекцію.

Ілля Мечников був п'ятою дитиною в родині. Мати хлопчика — Емілія Мечникова (дівоче призв. Невахович), була дочкою відомого єврейського письменника — Льва Неваховича (засновника єврейського просвітньо-духовного руху «Гаскала») мріяла, щоб він обрав кар'єру вченого. Батько Іллі — гвардійський офіцер військ царської охорони в Санкт-Петербурзі — також сподівався на велике майбутнє сина, проте невдовзі після одруження він програв у карти більшу частину посагу своєї дружини і родинного майна. Так що батьківський гаманець у кар'єрі Мечникова відіграв не вирішальну роль — своєю славою видатний імунолог більше завдячував власному таланту.

Навчався у Харківському ліцеї Ілля блискуче. У 16 років він написав статтю з критикою підручника з геології, і один із московських журналів цю статтю опублікував. Здобувши у середній школі золоту медаль, юний Мечников заявив, що не хоче навчатися у «провінційному» Харківському університеті і вирушив до Німеччини. Проте німецький Вюрцбург зустрів хлопчину з Росії сірою байдужістю, приїхав він зарано (навчання мало розпочатися лише через шість тижнів), подружжя старих німців, у яких Ілля зняв кімнату, було непривітним… Розчарований Мечников швидко спакував речі і повернувся додому. Батьки, дещо здивовані різкими рішеннями сина, нічим йому не дорікнули: чого, мовляв, морочив голову своєю поїздкою, навіщо даремно витратив гроші… Того ж року Мечников вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, який закінчує всього за два роки. У 19 років він блискуче склав усі випускні екзамени і здобув вищу освіту. Видатний російський фізіолог Климент Тімірязєв згадував, що на початку 1860-х років у наукових колах Петербурга ходили чутки про вундеркінда, який народився в Харкові.

У 23 роки Ілля Мечников уже був доктором зоології і екстраординарним професором Санкт-Петербурзького університету. Невдовзі, 1872 року, він перейшов як професор до Новоросійського (нині Одеського) університету. І хоча збоку видавалося, що Ілля нічим, окрім таємничих мікробів, не цікавиться, насправді молодий біолог замислювався над тим, що настав час одружуватися. Мечников був досить претензійним щодо жіноцтва і вважав, що «жінки не здатні до самостійної творчої діяльності, а геніальність — така ж вторинна статева ознака чоловіків, як борода». Водночас учений хотів, щоб його майбутня дружина була йому не лише вірною супутницею, а й щоб їх об'єднувала спільність поглядів і цілей. Саме тому Мечников вирішив… «виховати для себе дружину».

Кандидатуру «вихованки» було обрано не випадково — нею стала донька видатного російського ботаніка Андрія Бекетова, який був другом Мечникова. Проте доля змінила «особисті плани» майбутнього нобелівського лауреата. Ілля Мечников раптово захворів. Лежачи цілими днями у ліжку, він чекав, коли до нього прийде його обраниця, проте замість неї навідувалася інша дівчина — племінниця Бекетова Людмила Федорівна. Вона була не дуже вродливою, але одразу закохалася в Іллю і годинами сиділа біля ліжка, читаючи йому книги (через хворобу Мечников майже осліп). Зрештою юнак, який мав чітко розроблений план свого подружнього життя, відчув, що йому бракує — ні, не «кандидатури для виховання» — а саме цієї простої і доброї дівчини. Він вирішує одружитися, але раптово трапляється нещастя: Людмила захворіла на туберкульоз. Ілля був у відчаї, але не змінив рішення і одружився зі своєю, вже тяжкохворою, нареченою. Подружжя поїхало до Італії, де був значно тепліший, ніж у Петербурзі, клімат. Проте назвати весільну подорож вдалою було складно: у спальні Мечникових постійно пахло ліками, а через чотири роки 27-річна Людмила померла. Мечникову на той час було 28 років. Перебуваючи в тяжкій депресії через смерть дружини, він випив величезну дозу морфію. Проте помилився в розрахунках: доза була настільки великою, що Ілля не помер, а лише зазнав сильного отруєння. Горе загострило давню хворобу зору — Мечников дуже погано бачив, очі сильно боліли. Він постійно колов собі морфій.

Проте до реальної смерті, яка поставить крапку в житті Мечникова, ще було дуже далеко — цілих 43 роки. І майже всі ці роки він проживе з іншою жінкою, своєю другою дружиною Ольгою Білокопитовою. Саме вона, на той час юна 15-річна дівчина, врятувала вченого від тяжкої депресії. Саме з неї він таки «виховав» собі дружину, яка стала для нього працелюбною помічницею, вірним другом, талановитим науковим асистентом, тобто такою жінкою, про яку він мріяв.

І саме через неї у 1880 році Мечников удруге вчинив відчайдушну спробу самогубства. Це трапилося, коли 20-річна Ольга захворіла на тиф і лікарі заявили, що її стан майже безнадійний. Ілля вирішив також піти з життя, проте цього разу він вдався не до морфію, а до… тифу. Він сам собі прищепив тиф, щоб померти разом із коханою і водночас «допомогти» науці з'ясувати, чи передається тиф через кров. Тиф передався, проте і сам Мечников, і його дружина несподівано для самих себе одужали. Більше Мечников не гнівитиме долю своєю «суїцидальною поведінкою», хоча інтерес до проблем смерті, хвороб, старості у нього збережеться на все життя.

Саме другий шлюб дуже тісно пов"яже Іллю Ілліча з Черкащиною.  Ольга Миколаївна Білокопитова, дочка предводителя одеського дворянства Миколи Білокопитова, і друга дружина видатного вченого Іллі Мечнікова походить родом із села Попівка Смілянського району. Сам учений уперше приїхав сюди у 1875 році, після одруження з Ольгою Білокопитовою.  Відтоді щоліта подружжя приїж­джало в Попівку до батьків — у садибу-родове гніздо, що стояла на пагорбі біля річки Гнилий Ташлик (від тієї садиби нині в селі збереглася панська комора та залишки муру).

У 1881 році, коли не стало батьків О.Білокопитової, Ілля Ілліч Мечніков пішов у відставку, і вони з дружиною поселилися в маєтку у Попівці, взявши опіку над її сестрою та братами.

Загалом всесвітньо відомий вчений прожив у Попівці 13 років поспіль — у період з 1881 до 1895 рр.. За цей час Мечніков обладнав у селі лабораторію і власним коштом збудував церковно–парафіяльну школу. Вона стояла неподалік нинішньої сільської школи — на пагорбі, з якого відкривається чарівний краєвид.

Збереглися відомості, що вчений добре почувався серед неймовірної природи Попівки. Вранці він бігав до річки, ходив босим її берегами із сачком у руках, пригощав дітвору цукерками, а малеча носила йому комах та жаб для дослідів. Одним із улюблених занять великого вченого були й піші прогулянки околицями живописної Попівки.

На вшанування славетного жителя в 2000 році ім'ям видатного вченого назвали сільську вулицю, а в сільській школі було відкрито кімнату–музей Іллі Мечникова, в експозиції якого в т.ч. зберігається ряд цінних архівних і фотоматеріалів (світлини обійстя Білокопитових, старої сільської школи, самого вченого з дружиною на прогулянці за Попівкою тощо).

Ярослав Нищик.