Ірдинське болото - забутий туристичний смарагд

Черкащина багата на забуті, занедбані та просто не втілені туристичні проекти. В силу різних причин та обставин самі черкащани не знають які можливості для туристичного відпочинку мають, та шукають незабутніх відчуттів далеко за межами області чи навіть країни. Одним із забутих об’єктів є масив Ірдинського болота, який розташований у Черкаському і Смілянському районах. Болото Ірдинь займає старе русло Дніпра – це заболочена місцевість площею понад 7 тис. гектарів по якій протікає річка Ірдинка.

Однак попри незнання більшістю мешканців регіону всіх природніх принад цього гідрологічного заказника місцевого значення, є активісти та ентузіасти із числа захисників природи та екологів які вже зараз ініціювали процес надання цьому унікальному творінню природи статусу національного парку. Днями група екологів-туристів черговий раз побувала на просторах можливого майбутнього Національного Парку «Ірдинське болото». Про це нам розповів Петро Тєстов. Він та ініціативна група однодумців з Черкащини та Києва прагнуть надання «Ірдинському болоту» та прилеглим лісовим масивам статусу «Національного природного заповідника».

Пропонуємо читачу одну із замальовок яку зробив подорожуючи Ірдинськими болотами із друзями та однудумцями Петро Тєстов. 

Саму місцевість можна умовно поділити на декілька частин: - власне Ірдинське болото. В східній своїй частині це - непрохідні вільхові ліси, в середній – заболочені озера, в південній – неосяжні масиви очерету. - колишній високий правий берег Дніпра – Мошногірський кряж, вкритий липово-грабово-дубовими лісами. - Черкаський бір, з сосново-дубовими лісами.

На фото Вільхові зарослі серед болота. 

Багатства природи Ірдинських боліт важко прикрасити та перебільшити. Тут налічується 189 видів птахів, серед яких 25 занесені до Червоної книги України. По берегах водойм шлях мандрівникові перекривають повалені бобрами дерева, дорогу поспіхом перебігають олені та козулі. Ідучи лісом, нерідко ловиш себе на думці, що йдеш набитою кабанячою стежкою. На схилах добре видні нори лисиць та єнотовидних собак. У закинутих меліораційних каналах живуть видри, норки та ондатри. Багато тут і червонокнижних росли - по луках і болотах квітнуть дикі орхідеї та півники, а в лісах повно ведмежої цибулі – черемші.

Досі на Ірдинських болотах повно затишних, потаємних та важкодоступних місць. Спочатку ти йдеш нормальною лісовою дорогою, потім вона перетворюється у вузеньку стежку – і опиняєшся на справжньому острівку серед болота. Те, що це острів, розумієш тільки після багатогодинних безрезультатних спроб кудись з нього вийти далі.

Болото в кількох місцях перетинають греблі, кожна з яких має власну назву ( є наприклад 3 Іванові греблі, Василева, Морська, Монастирська тощо). Був тут і справжній - Козацький Ірдинський Виноградський Успенський монастир, перша згадка про який датується 1625 роком. В комплекс монастиря входили окрім келій та печер 3 церкви та власна цегельня. В 20-их роках ХХ століття більшовики знищили монастир, перетворивши його на лепрозорій. Старовинні споруди були поруйновані та перебудовані, але печери частково збереглись і досі дають можливість відчути історичну енергетику цих місць. На самому болоті чимало островів як порівняно великих так і зовсім маленьких у кілька десятків соток. За переказами окремі з них використовувалися ченцями-відлюдниками. 

На південному заході Мошногірського кряжу знаходиться село Мліїв – батьківщина відомої родини Симиренків, де можна подивитись на колишній маєток, церкву та могильні памятники. 

Окремо треба згадати про село Мошни та гору Святослава, розташовану на півночі масиву. В 1820-их роках хазяїном тут був граф Воронцов. Він перетворив ліс на англійський парк з доріжками, альтанками, містками, побудував 58-метрову оглядову вежу та шикарний палац на 80 кімнат. Саме в Мошнах був спущений на воду перший пароплав на Дніпрі – «Бджілка», для чого була викопана 60-кілометрова рукотворна річка Фосса, яка перекинула води Росі у Вільшанку.На жаль палац та вежі не пережили війни та розруху, але й нині посеред лісу можна побачити рештки булої розкоші, а в с.Мошни – помилуватись пам’яткою архітектури Спасо-Преображенською церквою.

Вид на Мошногірський кряж з дзвіниці Свято-Преображенської церкви. 

Майже всі навколишні села мають давню історію, яка тягнеться з козацьких часів. Воно й не дивно – природні багатства цього краю завжди приваблювали людей. Так особливо варто відзначити і с. Білозіря, поблизу якого існувало велике озеро, ще до 20-х років минулого століття (озеро було штучно осушено задля отримання додаткових площ земель для сільського господарства). Село навіть певний час було містечком і мало підтверджені права на власне самоврядування. Виникло воно в середині 16 століття на берегах Білого Озера як козацьке поселення. Фото озера на карті Стрельбицького зразка 1865 року.

В 1931 році на Ірдинських болотах почався централізований видобуток торфу, були завезені нові машини і побудоване селище робітників торфобрикетного заводу, яке так і назвали – Ірдинь. Поступово Ірдинський торфзавод став одним з найбільших в Україні, болотом простягнулась мережа вузькоколійних залізниць загальною довжиною більше 50 км, а до станції Білозір’я прокладена спеціальна колія вже звичайної залізниці, аби вивозити готову продукцію.

На фото торфові поля в розробці. 

В часи Незалежності завод спіткала звичайна та сумна доля – видобуток торфу став нерентабельним, майно через незрозумілі схеми продавалось на металобрухт, скорочувалась кількість працівників, пустіли цехи та корпуси. Видобуток торфу скоротився до мінімуму.

Ліси навколо Ірдинських боліт поділені між Черкаським та Смілянським лісгоспами. Вони нічим не відрізняються від переважної більшості лісових підприємств України – свою функцію вони вбачають в тому аби вирубати та продати побільше лісу, паралельно забезпечивши гарне полювання місцевим багатіям. Найкраще це ілюструє картина, побачена авторами під час останньої експедиції. В місці, де траса Канів-Черкаси перетинає річку Ірдинку, зростав старий вільховий ліс, всередині якого знаходиться унікальна пам’ятка природи – дуб та вільха, які зрослись і живуть як єдине дерево.

Заповідну пам’ятку вирішили не чіпати, а навколо – лише пні та сліди від лісовозів. При цьому аби зручніше було проводити рубку, річку просто перегатили. Свіжезрубані дуби та сосни, акуратні мисливські вишки та будиночки, купи кукурудзи, якою підгодовують кабанів – такі картини чекають нині в лісі подорожуючих . В безпеці, і то відносній, можуть почуватись лише ті клаптики природи, яким пощастило опинитись в складі об’єктів природно-заповідного фонду.

Тут є все що потрібно для національного парку: унікальна природа та давня історія; порівняно пристойні дороги; озера та канали, де можна неспішно плавати човном, або ловити рибу; ліси, зручні для облаштування піших та велосипедних маршрутів. Перлиною національного парку стала б, безперечно, вузькоколійна залізниця: неспішна поїздка на відкритих платформах або в «іграшкових» вагончиках між озерами та лісами навряд чи лишить когось байдужим.

На сьогодні київські та черкаські екологи вже відправили до Черкаської ОДА та міністерства екології пропозиції та клопотання щодо створення національного природного парку «Ірдинський» і виявили бажання максимально допомагати в цьому процесі. Однак дуже багато чого залежить від місцевих громад – вони повинні зрозуміти, що природу та історію краще зберігати, аніж нищити, а на туристах можна заробляти не тільки в Карпатах чи біля моря, а й у себе вдома. 

Як запевнив нашого корреспондента активіст-еколог Петро Тєстов імовірність надання гідного статусу Ірдинському болоту надзвичайно велика.

- Сьогодні екологічна громадськість працює над цим питанням і ми робимо все від нас залежне. Справа в тому, що ідея надання цим територіям належного статусу не нова. Були плани ще за радянських часів. Однак цей процес гальмували лісові господарства, а територія заповідника постійно урізалася. Зараз же коли існує державна программа по збільшенню площ заповідних територій думаю ми досягнемо компромісу і ці унікальні території отримують належний статус. А це в свою чергу убезпечить їх від негативних проявів людської діяльності та дасть можливість розвитку туристичної галузі, - резюмував Петро Тєстов.

Підготовлено за матеріалами та фото наданими Петром Тєстовим