Курортні Черкаси. Погляд через сто років.

Мало хто знає, що до початку будівництва гігантів хімічної індустрії в Черкасах, місто, а особливо його околиці славилися як місце масового оздоровчого туризму. Зокрема в Соснівку, яка ще не була включена в межі міста, приїжали жителі не лише всієї Російської імперії, а й з-за кордону.

Історія цієї місцини як курортного місця почалася наприкінці 19 століття, хоча ще наприкінці 18 століття за ініціативи графа Воронцова тут був розбитий парк. Поступово він прийшов  в занепад і лише в 1903 році місцева влада взялася за відродження парку, для чого ділянку,яка належала княгині Балашевій, частково передавали під забудову. Вибір пав на 23 квартал лісу, який знаходився найближче до міста. Його розбили на 176 ділянок, кожну з яких здавали в оренду на 99 років. Щоправда пізніше революція внесе свої корективи в право власності. але повернемося в 1905 рік, коли були збудовані перші будинки. Будували ії легкостінними та дерев"яними, саме як літні дачні будинки. До 1913 року всі ділянки були забудовані дачами.

У 60-х роках ХХ ст. парк реконструювали, і до середини 80-х він існував як Парк культури та відпочинку, працювала естрада, літній кінотеатр, атракціони. Згодом парк занехаяли, а після здобуття Україною незалежності почалася приватна забудова паркової зони, яка і до цього часу не включена в перелік об"єктів паркового ансамблю міста.

Дістався я до місця міським автобусом, щоправда проїхав одну зупинку, оскільки звичний лісовий масив сховався за високою дерев"яною огорожею. простуючи пішки, звернув увагу на величезну кількість загиблих хвойних дерев, вік яких вочевидь перевалив за 100 років.

Подекуди збереглися сліди колишніх паркових алей, проте здогадатися про це можливо лише звернувши увагу на стрункі ряди дерев - старожилів. Діаметр стовбура деяких акацій сягає понад метр.

Перша стара пам"ятка, це приміщення колишньої дачі "Піонер". Жодного відношення до радянської піонерської організації вона не має. Зараз в неї з"явився власник, який оточив територію металічною решіткою.

Далі ще одна будівля, проте не зміг знайти чия це була власність. Хоча очевидно, що споруда однотипна. І теж вже огороджена.

Дещо в глибині лісу знаходжу будиночок, в якому міститься обласне відділення оздоровчої фізкультури та спортивної медицини. Помітно що будівля вже в радянський час зазнала перебудови, проте деякі особливості дореволюційної будови вдалося зберегти.

А далі я почав шукати для себе неприємностей. Справа в тому що наткнувся на огорожу, яка перетинаючи лісовий масив навпіл, не давала можливості йти далі. Та й за суцільним металом не міг нічого побачити.

Люблю повторювати знайомим "Розумний вгору не піде, розумний гору обійде". Проте сам цього чомусь не використовую. Йду під тином аж до схилу Дніпра, а оскільки повертатис до дороги далеко, то вирішую (точніше моя лінь вирішує), що краще спуститися донизу.

З цього боку греблі Кременчуцького водосховища зима ще повністю в своїх правах, як і забудовники берегової смуги.

А от з тим щоб піднятися на схил в мене виникли проблеми. Сходи, які я помітив, огороджені, а табличка зрозуміло повідомляє "Хода нет". Пізніше я не пожалкував, що повірив у це застереження.

Очевидно, що власники "Дачі Андрєєва" (доречі, хто ж там все ж таки власник?) вирішили, що весь комплекс Соснівки належить їм. Огороджено територію (а всі огорожі виявилися саме звідси) просто величезну, щонайменше 7-8 гектарів лісового масиву. Планується ще одне будівництво на місці одної із старих приміщень. Коли його зносили, то будівельне сміття згорнули просто на схил, де в ньому порпаються безхатьки. І де ліз, висолопивши язика, я.

Тут мене і зловила охорона, змусивши видалити частину фотографій, проте частину вдалося зберегти. Так виглядає власність громади, на яку представникам громади зась. Це фото будинків, що знаходяться на забороненій, як виявилося, території.

На цьому місці стояла ще одна будівля, проте її знесли,а місце розрівняли під нову забудову.

А оскільки на думку охоронців, я мав залишити територію так, як і потрапив на неї, то мені, з моїми кілограмами довелося перелазити через дерев"яний тин, яким це все огороджено. Але принаймні не спустили до низу смітником.

Центральний в"їзд на територію ледве знайшов.

Далі знаходжу між новими будинками ще одну стару будівлю, нажаль і її прив"язати не зумів.

Вочевидь, що в мене скоро буде персональна колекція фотографій собак, які хотіли мене з"їсти під час підготовки матеріалів.) Якщо до траблів із різноманітними охоронцями поступово звик, то до протистоянь із кудлатими помічниками - ніяк.

А от цей будинок - новобуд стоїть зовсім поряд із згорілим в 2009 році приміщенням Станції звіровиробництва та мистецтвознавства, яке було побудовано ще в 1902 році.

Останньою, найближче до центру міста, стоїть будівля дачі Воронцова, яку відремонтував та орентував місцевий підприємець.

Ну і наостанок кілька зображень приміщень, які не витримали випробування часом та людьми.

Можна було б багато розповідати про негатив, обурюватись захопленням території лісу, забрудненням. Проте не хочу. Скажу тільки що з поїздки повернувся із гнітючим відчуттям невідворотньої втрати.

Останні новини