Генерал з Чорнобаївщини керував військом Радянської України.

Народився Герасименко Василь Пилипович 24 квітня 1900 року в селі Великій Бурімці (тепер Чорнобаївського району Черкаської області) в селянській родині. У дев'ятирічному віці разом з матір'ю переїхав до родичів на Кубань, у станицю Березанську. Там 1912 року закінчив сільську школу, потім двокласне міське училище імені Герасима Нкіля в Катеринодарi.

У Червоній армії з 1918 року. Учасник громадянської війни в Росії, воював на Північному Кавказі та півдні Росії. Від 1920 року — член РКП(б)/КПРС. У 1922 році закінчив курси командного складу РСЧА, у 1927 році Мінську об'єднану військову школу, в 1931 році Військову академію імені М. Фрунзе. Від 1931 року — на штабній роботі, з серпня 1937 року — командир 8-го стрілецького корпусу. Від 1938 року — заступник командувача військами Київського особливого військового округу. Од липня 1940 року — командувач військами Приволзького військового округу.

У 1940 році отримав звання генерал-лейтенанта. Командувач 5-ї армії під час Бессарабсько-Буковинського походу РСЧА.

На початку німецько-радянської війни у червні-липні 1941 року командував 21-ю, 13-ю арміями на Західному фронті. У вересні-листопаді 1941 року — заступник з тилу командувача військами Резервного фронту, помічник начальника тилу Червоної армії з постачання фронтів. Від грудня 1941 року — командувач військами Сталінградського військового округу. Од вересня 1942 року до листопаду 1943 року — командувач 28-ю армією, що діяла на Сталінградському фронті, Південному фронті та Четвертому Українському фронті. Очолювані ним війська відзначилися в Ростовській наступальній операції 1943 року і Мелітопольській наступальній операції 1943 та під час відвоювання у гітлерівських окупантів Донбасу. Від січня 1944 року — командувач військами Харківсьного військового округу. Від березня 1944 до липня 1945 року — командувач Київського військового округу.

Указом президії Верховної Ради УРСР від 11 березня 1944 р. призначений народним комісаром оборони УРСР. Цей указ легалізував рішення, прийняте напередодні Ставкою верховного головнокомандування і Державним комітетом оборони (обидва органи очолював Й. Сталін). Дослідники припускають, що своїм призначенням В. Герасименко певною мірою зобов'язаний Микиті Хрущову, з яким був добре знайомий ще з довоєнних часів. 1944 Герасименко року виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі армії СРСР.

Василь Герасименко, як і Микита Хрущов, мали інші погляди на функції нового наркомату. Новий нарком розпочав розробляти структури наркомату, штатний розпис тощо. Уже в березні Рада Народних Комісарів УРСР затвердила проект структури наркомату як постанову "Про формування апара­ту народного комісаріату оборони УРСР".

Як видно з цього документа, розроблена В. Герасименком структура виходила з ідеї розбудови збройних сил союзної республіки з усіма основними родами та видами зброї. Крім наркома оборони та його канцелярії, до складу наркомату мали увійти Гене­ральний штаб Червоної армії УРСР (з начальником та трьома його за­ступниками), вісім управлінь та вісім відділів; командуючі (піхотою, протиповітряною обороною, артилерією, авіацією, панцерними сила­ми, кавалерією), начальники (військ зв'язку, тилу, інженерних, хіміч­них військ) — всі з відповідними штабами, комітетами, управління­ми та відділами. Не лишилося обійденим в цій структурі і Політупра-вління Червоної армії УРСР із редакцією, друкарнею, видавництвом, Центральним будинком Червоної армії, а також Управління контрро­звідкою "СМЕРШ", Військова Прокуратура, Військовий Трибунал тощо.

Виходячи з того, що двом військовим відомствам — НКО УРСР та КВО — буде тісно в розореному війною Києві, за підписом М. Хрущова та В. Герасименка 1 квітня 1944 р. було підготовлено проект постанови ДКО СРСР "Про створення Тернопільського війсь­кового округу та перейменування Київського військового округу в Житомирський військовий округ". Однак в Москві українську ініціативу не підтримали.

Новим проектом положення про український наркомат оборони передбачалося, що наркомові оборони УРСР підпорядковуються всі війська й місцеві органи військового управління на території УРСР, за винятком військ діючої армії і резерву Ставки верховного головнокомандування. Нарком повинен був керувати всією діяльністю військ округів, до його компетенції мало належати створення республіканських військових формувань тощо.

4 червня 1944 р. Генштаб СРСР розпорядився про утворення кан­целярії НКО УРСР при наркомі оборони України зі штатом у кількос­ті 11 осіб — 6 військовиків і 5 вільнонайманих. До 20 липня 1944 р. канцелярія була в цілому укомплектована.

Реально Василь Герасименко керував лише військами Київського військового округу (який він очолював за сумісництвом), хоч республіканські й місцеві органи влади весь час зверталися до наркома й наркомату в різноманітних справах, які потребували вирішення по всій України. Нарокомат не мав власного бюджету й фінансувався з Москви на розсуд військових чиновників центру.

13 листопада 1945 року рішенням Сталіна, як Верховного головнокомандувача Збройних Сил СРСР, генерал-лейтенанта В. Герасименка звільнено з посади наркома оборони УРСР та командувача Київського військового округу й переведено до Риги, де розташовувалося командування Прибалтійського військового округу. Там він служив на посаді заступника командувача округу — спочатку зі стройової частини, потім з військово-навчальних закладів. У Ризі В. Герасименко пробув до лютого 1947 року, відтак його послали на перепідготовку на Вищі академічні курси при військовій академії ім. Ворошилова. З травня 1949 року, після закінчення курсів, він знову в Ризі. У вересні 1953 року звільнений у запас за станом здоров'я, як і багато хто з тих, хто хотів заховатися в неспокійний час після смерті Сталіна.

Василь Герасименко нале­жав до того незначного числа генералів-українців, які не стидалися свого українського походження та розмовляли рідною мовою. Останнє, правда, подекуди дратувало його колег-росіян. Скажімо, ге­нерали І. Конєв і В. Толбухін через це між собою звали Герасименка не інакше, як "хохлом", і мали з ним не дуже приязні стосунки. Од­нак, мабуть, саме через це він був ідеальною фігурою для призначен­ня на посаду наркома оборони України.

Ярослав Нищик