8 січня: цього дня на Черкащині

Народилися:

1921 року Сенатор Василь Трохимович в місті Сміла. Герой Радянського Союзу. У Радянській Армії з 1938 р. У 1940 р. закінчив Харківське військово-авіаційне училище. Брав участь у боях Великої Вітчизняної війни з вересня 1941 року, літав у складі екіпажу Ф. К. Паращенко.

Штурман ланки 10-го гвардійського авіаполку дд гв. капітан Сенатор до серпня 1943 року здійснив 246 (всього 353) бойових вильотів на бомбардування військово-промислових центрів у глибокому тилу противника, знищення його живої сили і техніки. Загинув 29 вересня 1944 року. Похований у місті Луцьк Волинської області. Очевидно, що до його смерті причетні воїни УПА, які не оминули своєю увагою радянського офіцера, що розгулював Луцьком із зіркою Героя на кітелі.

18 вересня 1943 В. Т. Сенатору присвоєно звання Героя Радянського Союзу (медаль № 1738). Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, медалями. Ім'я В. Т. Сенатора увічнено в меморіалі Слави в місті Луцьк. Його ім'я носять вулиця в місті Сміла та школа № 14 (зараз гімназія ім. В. Т. Сенатора), де він навчався.

1935 року Симоненко Василь Андрійович. Спочатку вчився у Біївській початковій школі. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету. Закінчив факультет журналістики Київського університету (1957) і працював в обласній газеті «Черкаська Правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963).

Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-их pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), затаврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).

1962 року В. Симоненко разом з А.Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. У 1963 році Симоненко був жорстоко побитий кагебістами на залізничній станції Шевченка у місті Смілі, після чого він переніс відмову нирок і невдовзі помер у головній обласній лікарні 13 грудня 1963 року. Похований в Черкасах.

Останні новини