Користувацький вхід

4 січня: цього дня на Черкащині

Народився:

1935 року Лісовий Михайло Павлович в селі Коврай Другий Золотоніського району. Український вчений, академік Національної Академії Аграрних Наук України, член-кореспондент ВАСГНІЛ (з 1992 — РАСГН) та Польської академії наук. Доктор біологічних наук. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992). Директор Інституту захисту рослин (1986).

Коло наукових інтересів академіка Лісового охоплює питання захисту рослин та їх імунітету. Він зробив значний внесок у розвиток імунології рослин, обґрунтувавши і створивши банки генів стійкості. Учений виконав фундаментальні дослідження структури патогенності збудників хвороб рослин і з'ясував причини втрати стійкості у рослин, розробив заходи попередження цієї втрати. На основі відповідних досліджень сформував банки генів вірулентності збудників хвороб. Михайло Павлович започаткував новий напрямок у науці — комп'ютерне моделювання створення комплексно стійких сортів рослин. Створив наукову школу імунологів рослин в Україні. Учений є автором понад 250 наукових праць, авторських свідоцтв і патентів, монографій.

Помер:

Барвінський Борис Федорович 1980 року в США. Український військовик, підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий на еміграції). Народився у сім`ї священика в с. Грищинці Канівського повіту Київської губернії. Закінчив духовну семінарію, 1-шу Київську школу прапорщиків (1915), школу ротних командирів Західного фронту (м. Вілейка, Білорусь). Під час Першої світової війни дістав контузію.

У травні 1917 в званні поручика 225-го Лівнинського піхотного полку перевівся до 1-го Українського козачого полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького, де командував 12-ю сотнею. Штабс-капітан з червня 1917. З 4 січня 1918 — командир Робітничого полку Вільного Козацтва у Києві. Полк протистояв наступу червоноармійців Муравйова на Київ. З березня 1918 — військовий комендант Дніпровського повіту Таврійської губернії. У 2-й половині листопада 1918 — помічник губернського коменданта Київщини. З липня 1919 — помічник командира 3-го Рекрутського пішого Січового полку Дієвої армії УНР. З листопада 1919 через хворобу приватно мешкав у містечку Вчорайше (Подільська губернія). З 5 червня 1920 — помічник Миколи Чеботаріва, начальника охорони Головного отамана С.Петлюри.

Після поразки Армії УНР разом із штабом охорони Головного отамана інтернований у містечку Александрув-Куявський. З кінця 1926 по січень 1928, коли Микола Чеботарів керував роботою секції розвідки і контррозвідки Генерального штабу УНР, Барвінський відповідав там за зв'язок з підпільними організаціями в підрадянській Україні. З 1928 служив контрактовим офіцером польської армії (15-й піхотний полк у м. Дембліні). Останнє звання у польській армії — підполковник (1935).

У вересні 1939 потрапив до німецького полону, був звільнений у січні 1940 за наполяганням військового міністерства УНР в екзилі. Зі серпня 1943 був в. о. командира 30-го полку 14-ї дивізії військ СС «Галичина» у ранзі сотника. Невждовзі був усунутий німцями з цієї посади та став командиром батальйону того ж полку. Разом із батальйоном брав участь у боях з Червоною армією під Бродами. З квітня 1945 керував 2-м полком II УД УНА. Після закінчення Другої світової війни був заступником Михайла Крата, коменданта табору полонених у Белларії (Італія), по тому переведений до 12-го інтернаціонального табору в Ріміні. У червні 1947 українських бранців перевели до таборів у Великобританії, де вони перебували до звільнення в 1948 році.

З 1950 жив на еміграції у США. Займався громадською роботою, належав до Союзу Бувших Українських Вояків.

Останні новини