119 років тому на Черкащині народився науковець та громадський діяч Борис Крупницький, який першим почав писати про Мазепу та Орлика для європейців.

Борис Дмитрович Крупницький народився  24 липня 1894 року в селі  Медведівка тепер Чигиринського району Черкаської області в сім"ї сільського псаломщика. Закінчив Черкаську гімназію, а з 1913 року вчився на історичному факультеті Київського університету святого Володимира.

Під час Першої світової війни у 1916-му Бориса Крупницького мобілізували до російської армії. Був поранений на фронті. Після демобілізації в 1918 році далі навчався в університеті, але вже навесні 1919-го добровільно став вояком української армії. У 1919—1920 роках — у складі 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Брав участь у її бойових діях, після відступу армії УНР до Польщі був інтернований у табір для вояків у Калушi.

Невдовзі емігрував до Німеччини. Працював як сільськогосподарський робітник у місцевості Гіммельпфортен (поблизу Гамбурга), там одружився з німкенею Маргаритою Шпрекельзен (її спадок дав Крупницькому змогу продовжити освіту). Від 1925 разом з дружиною жив у Берліні. Деякий час працював на тамтешніх фабриках і заводах, поглиблено вивчав німецьку мову в Інституті для іноземців при Берлінському університеті (1925–1926). Від зимового семестру 1926/27 почав відвідувати заняття на історичному факультеті Берлінського університету. Водночас став стипендіатом (як учасник бойових дій Армії УНР) Українського наукового інституту в Берліні.

Після закінчення Другої світової війни Б. Крупницький брав активну участь у відновленні діяльності в Мюнхені Українського вільного університету та НТШ, заснуванні Богословсько-педагогічної академії Української автокефальної православної церкви. Працював редактором історичного відділу Енциклопедії українознавства. Продовжував досліджувати проблеми вітчизняної історії, її зв'язок із загальноєвропейським історичним процесом, а також стан розвитку української історіографії загалом і на підконтрольних радянському режиму землях зокрема.

У 1930—1950-х рр. вийшло понад 140 його наукових і науково-популярних досліджень, що репрезентували Україну перед тогочасною європейською читацькою аудиторією. Серед них монографії "Гетьман Пилип Орлик. Огляд його політичної діяльности (1928), «Гетьман Мазепа та його доба» (1942), «Гетьман Данило Апостол і його доба» (1948), «Українська історична наука під совєтами» та інші.

Дослідницько-викладацьку діяльність ученого гідно оцінила наукова громадськість, обравши його професором Українського вільного університету та Богословсько-педагогічної академії, а також головою історичної секції Української вільної академії наук, редактором історичного відділу Енциклопедії українознавства, а з 1946 р. — членом і науковим співробітником Науково-дослідного інституту української мартирології у Мюнхені. З 1951 р. Б. Крупницький — дійсний член Міжнародної вільної академії наук у Парижі.

У першій половині 1956 р. учений завершує історіографічне дослідження «Українська історична наука на совєтській Україні в 1920 — 1950 рр.», заміряється написати цілу низку інших праць, зокрема про гетьмана Кирила Розумовського, видати в Українському вільному університеті свій курс лекцій «Україна між Заходом і Сходом».

Тяжко хворіючи останні шість років, опублікував близько 50 наукових і науково-популярних праць. Більшість були україномовними, але серед них подибуються і дослідження, написані німецькою та англійською мовами. Фізично неспроможний брати участь у конференціях та засіданнях Української вільної академії наук, Крупницький надсилав тексти своїх доповідей, які зачитував той чи той із присутніх.

5 червня 1956 р. Крупницького не стало. Його поховали на кладовищі містечка Гіммельпфортен.

Ярослав Нищик