Користувацький вхід

Сміла: подорож містом-музеєм промислового перевороту. Частина третя.

Як би це не було дивно, але ми заблукали в трьох соснах. Точніше в трьох вуличках. Шукаючи вихід на замчище Любомирських, де знаходиться "Польське кладовище" випадково вийшли на вулицю Дніпровську, яка вивела нас до річки Тясмин. Проте вдалося знайти місце, про яке зазначав черкаський археолог Михайло Павлович Сиволап у своєму звіті про результат археологічних розвідок від 1987 року. Цитувати весь звіт немає сенсу, але наведу найбільш цікаві моменти: "Городище "Замок" у 1946р. було обстежено П.М.Третьяковим і датовано ним ХVII-ХVIII ст.* Городище знаходиться на вершині не дуже крутого останця, який місцеві жителі іноді називають Замковою горою, котра розташована над лівим берегом р.Тясмин у північно-східній частині м.Сміла, на північ від центру, між вулицями Крилова, Островського і Дніпровською. На території городища знаходиться "старе польське кладовище" і братська могила радянських воїнів. Ширина верхнього майданчика південного валу до 3м, різниця висот між внутрішнім майданчиком городища і валом близько 1,6м, висота зовнішнього валу – близько 4м. З півдня до валу городища примикає невелике похиле плато, обмежене обривами і крутими схилами. Площа його сильно попсована господарською діяльністю людини. В обривах плато помітно культурний шар потужністю близько 2м, слабо насичений дрібними фрагментами кераміки. П.Н.Третьяков відніс цей культурний шар також до ХVІІст.* В одному із штучно підрізаних обривів (біля хати, що будується по вул.Дніпровській), нижче культурного шару, видно заповнений землею підземний хід, заглиблений у материк, на дні якого в одному місці помітні людські кості. Описане нами городище, ймовірно, є залишками пізньосередньовічної Смілянської фортеці, спаленої 1768р. гайдамаками під керівництвом М.Залізняка і більше не відновленої. Судячи з обстеженої ділянки культурного шару, на південь від фортеці знаходилося передмістя, посад". Ну ось власне фото того штучно підрізаного обриву, про який згадує  у звіті всесвітньо відомий археолог з Черкас. І натрапили ми на нього лише тому що заблукали.

Відбиваємось від місцевих Трезорів породи кабиздох, і повертаємось на перехрестя, на якому повертали. Карта 1893 року вже не допомагає, оскільки місцеві аборигени встигли такого намостити на схилові, що пробиратися доводиться не кудись цілеспрямовано, а лише в загальному напрямі "Десь там". Натрапляємо на бруківку, а оскільки поряд з кладовищем у 1893 році проживало багато лікарів, серед яких і такий собі лікар Лівенсон, будинок якого нанесено на карту з окремою позначкою, то вирішуємо що кудись та крива вивезе. Вивезла. Виявилось що Амурський провулок, яким ми брели якраз  і був Кладбищенською вулицею, згадки про яку ми шукали.

 

 

 

 

 

Нагалом вхід на територію кладовища вже багато про що сказав і попередив. Класик сказав "Першими в містах гинуть цвинтарі", схоже що Сміла як місто і справді помирає.

Проте вже від воріт цвинтар просто вражає. Ні про що подібне у своєму рідному місті я навіть не міг подумати. Наскільки все дихає старовиною і при цьому архітектурно і культурно є нетиповим. Насправді фото не передають ту гнітючу атмосферу, яка панує на цвинтарі. Він справді схожий на людину, яка тяжко хвора. Але в плані нетиповості... Дещо подібне я бачив лише в Західній Україні.

Ще більшою несподіванкою стають руїни якоїсь невеликої цегляної будови. Схоже що це руїни родової усипальні чи дзвінички.

Фотографую ще кілька типових надгробків.

Далі братська могила радянських воїнів. Схоже що все ж якогось догляду вона має, хоча дивно як сюди пробираються люди, яеі її доглядають, адже кладовище це суцільний чагарник та провалля склепів.

Не забуваю, що першочергово це все ж були рови замку Любомирських. Видараюсь на один з валів, які оточують теперішнє кладовище та фотографую вид на околиці Сміли в бік Кам"янки. Саме звідси підійшли гайдамаки.

Є братська могила чотирьох партизан, які загинули на околицях Сміли в 1943 році.

Тут же могила батька Героя Радянського Союзу, льотчика-штурмовика Василя Трохимовича Сенатора (цікаве прізвище як для глибинки Речі Посполитої чи Російської імперії), який загинув від рук бійців УПА в місті Луцьк в 1944 році.

В одному місці схоже попрацювали "чорні археологи", які розкопали в оборонному насипі городища хрест, не типовий для католицької культури поховання, але дуже схожий на козацький.

Ще кілька католицьких поховань (цвинтар не правильно називати польським, оскільки тут поховані і вихідці із Скандинавії, Голландії, Франції, Німеччини), які привернули увагу серед сотень знищених вандалами та часом надгробків.

На кладовищі знаходиться могила доволі молодого професора, який помер (чи загинув) в роки окупації. Нажаль з"ясувати за отримав професорський статус покійний так швидко не вдалося.

Прощаємося з похмурою атмосферою, просимо пробачення у духів, яких потривожили і вирушаємо на центральну вулицю сучасної Сміли, де спостерігаємо пам"ятник марнославства та бездарності.

Вулицею Свердлова, яка на цьому відрізкові називалася Софійською, вирушаємо до сучасної 3 школи. Стоїть вона на місці Преображенської церкви, яку зруйнували, а з цегли збудували навчальний заклад. Ну а власне сама церква стояла на Олександрівській площі, від архітектурного ансамблю якої нічого не вціліло.

Час змушує їхати назад, та й втома дає про себе знати, а величезну кількість старовини міста так і не вдалося пофотографувати чи побачити. Ну що ж, будемо вважати це хорошою ознакою та причиною приїхати ще раз. Цікаво, чи схоче ще хтось розповідати про те, що Сміла немає нічого цікавого, адже не збереглося її історії. Просто треба навчитися бачити і сприймати.

 

 

 

Останні новини

Loading...