Користувацький вхід

Сміла: подорож містом-музеєм промислового перевороту. Частина друга.

Зберігся в місті і великий історичний квартал. Проте він поступово знищується сучасною забудовою. А оскільки про нього є хоч якісь відомості, то вирішуємо не заходити до центру міста ще раз, але з іншого боку, а все ж йдемо шукати невідомі речі. Перш за все для нас. Та й світловий день, стан взуття та його сухість і головне больові відчуття в ногах підказують що варто все ж реально оцінювати свої сили.

 

 

 

 

 

 

Вирішуємо йти вулицею Мічуріна (Олександрівською) вздовж річки Тясмин. Схоже що в дореволюційні часи на цьому відрізку жодних вартих відзначення споруд не було, хоча вулиця суціль вкрита бруківкою, на якій невеликими шматочками лежить асфальт. На відрізкові в кілька кілометрів лише один будинок, який може претендувати на звання архітектурної старовини.

Ну і в вигляді стьобу: покращення життя цієї собаки вже сьогодні.

Проходимо перехрестя із вулицею Косіора (Ротондівською). Свою назву вулиця колись отримала від ротонди, що містилася в громадському саду. В буремні 90-ті роки цілий район звався "Ратонда", хоча навряд чи хто пам"ятав вже як та ротонда виглядала. Зараз на місці саду стадіон "Юність". Колись Ротондівська вулиця впиралася в "Русскую баню Изотова". Проте зараз там центральний пляж та гендель сезонної роботи. І відповідно жодної цікавинки. А от поряд знаходимо будинок, який схоже належав судовому слідчому Іванченко. Принаймні карті 1893 року цілком відповідає.

Далі колись культурний центр, а зараз спальний район. На місці 9-поверхівок  стояли Усипальня священників Покровської церкви, каплиця старообрядців, єврейська лікарня, два єврейських молитовних будинки, синагога. Все знищено в роки войовничого атеїзму. Але поступово виходимо до однієї з головних пам"яток міста - Покровської церкви. Ось що про неї знаходимо на сайті "Тайник": "В старинном городе Смела на берегу реки Тясмин стоит старинная Свято-Покровская церковь. Впервые на этом месте церковь была воздвигнута еще в XVIII столетии. Это было деревянное строение, воздвигнутое на средства прихожан. Однако более чем за сто лет своего существования здание церкви сильно обветшало и нуждалось в серьезной реконструкции. В 1838 году в Смелу приезжает граф Алексей Алексеевич Бобринский, который строит здесь сахарный и пивоваренные заводы. С приездом Бобринского смелянский край начинает бурно развиваться. Будучи глубоко верующим человеком, Алексей Алексеевич не мог не обратить своего внимания на плачевное состояние Свято-Покровской церкви. И тогда в 1859 году Бобринский выделяет деньги на строительство каменного храма. Примечательно, что проект этого храма был разработан по инициативе самого мецената. В молодости Бобринский служил в лейб-гвардейском Петербургском кирасирском полку. В расположении полка была Благовещенская церковь, в которой не раз бывал молодой офицер. Когда встал вопрос о создании проекта будущего храма, Бобринский предложил построить здание, которое бы своими очертаниями повторяло полковую церковь. Учитывая его пожелание, церковь была построена по чертежам Благовещенского Храма, но несколько больших размеров. Недаром есть поверие, что церкви, построенные на средства народа или свято верующих меценатов, способны выдержать даже самые суровые испытания. Более ста пятидесяти лет прошло с того момента, как была окончена постройка Свято-Покровской церкви. Она выстояла в горниле Октябрьской революции, пережила период воинствующего атеизма и лихолетья Великой Отечественной войны. И до сих пор ее купола отражаются на водной глади тихой заводи реки Тясмин. О святости места, на которой воздвигнута церковь, свидетельствует факт, который иначе как чудом не назовешь. В 2005 году во время вечерней службы на потолке Храма, покрытом толстым слоем пыли и копоти, вдруг появилось сияние на фреске лика Девы Марии. В считанные мгновения фреска, которая была создана более века назад, обновилась и заиграла свежестью красок, будто только вчера вышла из-под кисти мастера." Хочу додати лише те, що собор, по зразку якого церкву будували, був знищений більшовиками в 20-х роках 20-го століття.

В минулому році закінчили будівництво каплиці на вході до церковного подвір"я.

Через тин приміщення Навчально-виробничого комбінату, який знаходиться в будинку управляючого Фастівської залізниці Погорілко.

З вулиці Мічуріна повертаємо направо та йдемо вулицею Перемоги в напрямку єврейського кладовища.  В дореволюційний час очевидно власної назви вона не мала. Зате мала власну назву гребля шо тут знаходилась і створювала водосховище - Яхнева гребля. Саме на її основі зроблено міст через річку Тясмин в місті Сміла, якщо їхати в напрямку Кам"янки.

Відразу за поворотом на село Сунки знаходимо кладовище єврейського населення. Тут дозволю собі два відступи. Років 15 тому в місцевій газеті з"явилася стаття дослідника, який переконливо доводив, що дід братів Кличків із Сміли. Зверніть увагу на перше фото. То чи правий той хто говорить про єврейське коріння Кличка? І друге: радянська історіографія говорить про масове знищення єврейського населення - зверніть увагу на роки поховання та народження та робіть висновки. Ну і звичайно культура поховання. Загальне враження: з безлічі могил лише декілька доглядаються. Нащадки решти покійників  в Ізраїлі?

З кладовища повертаємо знову до центральної частини міста, точніше до парку Самойлових. Але перед цим роблю кілька фото з видом на річку Тясмин, але в інший бік від греблі.

Ну і Покровська церква, як її бачать подорожні, що їдуть з Кам"янки.

Попереду каскад озер в парку Самолових. Парк посаджений ще попередниками Бобринського, тоді ж був створений каскад озер. Очевидно, що в одному з них вода значно тепліша, адже поверхня повністю вільна від льоду, та й дикі качки облюбували саме його.

Трохи вище Самойлівського парку, на території нового парку, знаходься Успенський костел. Це найстаріша вціліла споруда міста. Костел мав неабияке значення як культова споруда, адже в 1872 році потрапив на сторінки польського тижневика "Tygodnik Ilustrowany" (№212 за 20.01.1872, с.33).

Про саму історію костелу відомо не багато: Костел Успіння Пресвятої Діви Марії збудований в неокласичному стилі на місці старого дерев"яного костелу(доречі як він вцілів під час гайдамацького погрому 1768 року?) у 1818-27 роках  на кошти А. Савицкого. В радянські часи костел,  позбавлений центральної башти і двох дзвінниць, використовувався як будинок культури, потім районна бібліотека. Такий вигляд він мав на момент передачі католицькій громаді в 2000 році.

В 2002 році в приміщенні сталася велика пожежа. Поговорюють, що не обішлося без підпалу. Зараз приміщення в будівельних лісах, і в ньому переманентно ведеться зовнішна реконструкція. Саме з костелу, за деякими данними, йшов підземний хід, який виявили в 70-х роках. 

В приміщенні приходського будинку ведеться служба. Сама будівля збудована між 1893 та 1917 роками.

Привертає увагу новобудова, як нам пояснили, то це приміщення без жодної вивіски, є підпільним готелем, більярд- та боулінг-клубом. І куди дивляться правоохоронці? Але схоже що це риторичне питання.

І вже за новобудом знаходимо колишній будинок ксьондза. Будинок збудований на місці старого в 1905 році.

Звідси ми вирушаємо на пошуки старого "польського" цвинтаря. Чув я про нього багато, але жодного разу на його території не був, то ж доведеться пошукати.

 

Останні новини

Loading...