Користувацький вхід

Подорож одного кварталу.

Є в мене один знайомий, який побував в 69 країнах світу. Колись він сказав мені, що ніколи не потрібно йти дивитись на те що пропонують, оскільки це картинка, а цікаво там де все видно. Скористався цим правилом сьогодні і не пожалкував. Не раз чув про жіночий старообрядський монастир в районі цукрового заводу. Отже зранку беру свою мильницю і вперед на район, який ще до недавнього часу називали "Монастир". Відразу скажу що матеріал вийшов не лише туристисний та краєзнавчий, а й дещо традиційно-несприйнятливий по відношенню до теперішнього міського керівництва.

Подорож почав з перехрестя вулиць Чехова та Орджонікідзе, і почалася вона з забрьоханих джинсів та стану повного ступору. Я багато бачив доріг в Черкасах, але такого! Агов, Одаричу, схаменися, люди живуть не лише на вулиці Хрещатик. Досить малювати картинки в пастельних тонах!!! Але найбільший шок це автобус 13 маршруту, який більше нагадував амфібію.

А ось і славна амфібія Бориспільського автобусоскладального заводу.

Схоже що дорогу не ремонтували з моменту зняття залізничної колії, яка пролягала від цукрового заводу до заводу "Темп". Невже Сергій Олегович не може, перебуваючи на посаді міського голови, розібратися із збитками завданими підприємством, яке опосередковано йому належить??? Місцеві жителі зазначають, що залізницю зняли ще років 15 тому, а шпали розібрали на бордюри.

Доречі, збереглися кілька будиночків, які будували для інженерів цукрового заводу ще до 1917 року.

Щоправда деякі з них почали втрачати свою ідентичність та унікальність під рукою сучасних власників.

Далі мій шлях пролягає до будинку за адресою Орджонікідзе 98. Зараз в будинок на балансі ОСББ "Надія". Збудований для працівників цукрового заводу до революції. Потім був пральнею, банею, хімчисткою. В роки війни частина будинку була зруйнована влучанням бомби з радянського літака. Врешті решт він знову став приміщенням житлового фонду, в будинкові також діє перукарня та салон краси. В якому стані будівля з понад 100-річною історією можна прекрасно судити з фото. Перший поверх став напівпідвальним, постійна сирість, але як говорять жителі, його метрові стіни перестоять багато сучасних новобудів.

Поряд будинок 96\2. На фасаді дата 1957, проте як сказали будівельники що перероблюють приміщення в квартири, найчастіші знахідки це кулі в стінах, тому схоже що будинок і справді пережив війну.

Дещо окремо стоїть будівля Черкаського центру підготовки та перепідготовки робітничих кадрів, а колись контора Цукрового заводу, збудована в 1914 році.

Поряд пустир, на якому ще в 2011 році прибрали розвалини будинку культури цукрового заводу, а зараз розчищують місце для будівництва гаражів. З жалем місцеві згадують унікальну ліпнину, що увінчувала вхідну арку, яку доречі і доруйнували під час "прибирання".

На територію цукрового заводу охорона не впустила, "потому шо ніззя", але деякі фото вдалося зробити. Серед них і фото колись напевне гарної гіпсової статуї оленя.

А так виглядає приміщення цукрового заводу з рогу вулиць Добровольського та Орджонікідзе.

По діагоналі розміщено приміщення, яке власники схоже планують переобладнати в офісний центр. Особливо увагу тут привертає "реконструкція" балкону.

Руїни цукрового заводу, доречі, продаються.

А ось так зараз вигладає приміщення заводських складів, яким щонайменше 70 років  вруках дбайливого господаря.

Надалі повертаюсь трохи назад щоб знайти місце, з-за якого все ж була назва "Монастир". Перше що трапляється на очі-будка чергового в автокооперативі "Хімік-2". Від нього і дізнаюсь що треба йти далі, і шукати в дворах Мефодійовича, який має грати в доміно. Хвилин 20 блукаю двором багатоповерхівки, проте доміношників ніде не бачу. Біля одного з під"їздів сидить чоловік з жінкою років 50. Підходжу до до них, і розумію що потрапив куди треба. І результат отримую навіть більше ніж очікував. Виявилось, що до наших днів вціліли кілька будівель, в яких до зруйнування монастиря жили монашки.

Будинки, нажаль, в жалюгідному стані, особливо перший, але і цегляна кладка і різьблення даху та горища збереглося. Остання жителька, Тетяна Володимирівна, яка була корінною жителькою монастирища (саме так називають цей малесенький куточок) померла пів року до цього, а тому почути щось справді цікаве не вдалося. Але ж сам факт збереження будівель монастиря, які всі вважають давно знищеними, перед читачами. Розповів Мефодійович і дещо про сам монастир, точніше про місце на якому він стояв. Зараз це крайній під"їзд будинку Вербовецького 1(колишня Монастирська). Співрозмовник працював у будівельній організації, яка зводила будинок. Щоб заливати фундамент, материк шукали до глибини 6 метрів, але потрапили на велику підземну нішу та фундамент монастиря. Тому керівництво наказало заливати як є, зробивши штучну піщану подушку, а вхід в підземні кімнати залили бетоном, так до них ніхто і не потрапив. На фото місце де стояв монастир.

А тут знаходилось монастирське кладовище. Останки ніхто так і не перепоховав.

Не багато відомо про монастир, але кілька зображень все ж є.

Щоб зробити фото цукрового заводу спускаюсь пішки на Берегову вулицю(заїзд на неї лише в Червоній слободі). Залізницю вивозять потрошки, хоча як це роблять незрозуміло, адже під"їзду немає. Але факт є. Кілька секцій рельс вже знято, а ще кілька підготовлено для вивезення. Ну і фото, як починається одна з найдовших вулиць міста Черкаси.

Через 50 метрів один з найбільших в місті пляжів, як його звуть місцеві "Сахарка". Сказати що такого не бачив ніде, це не передати всі емоції,які вирують в душі. Ну чому під носом в Одарича показуха, а все що далі кілометра від мерії нікому не потрібне?

Там де відступила вода, чітко помітні залишки будівлі. До монастиря по прямій було б 70 метрів.

Ну і власне напівзруйнований цукровий завод. Заради цих знімків переліз три огорожі та обійшов два автокооперативи. Спуск до Дніпра з Вербовецького перекритий здоровенною калюжею, тому тільки так. На фасаді цифри побудови 1900-1901. Приміщенню 112 років, проте кому цікава його історична цінність, якщо займає воно ой яку не дешеву земельну діляночку.

Не зміг відмовити собі в задоволенні розмістити фото будинку, який стоїть на Чехова 5. Справді гарно. Особливо якщо дивитись на типовий дореволюційний будинок, що поряд.

Ну і наостанок хочу побажати Сергію Олеговичу: "Йдіть ви до дупи з своїми мільйонами на реконструкцію Хрещатика. Нам не треба ще один ваш ресторан "Государь" за бюджетні кошти. Реставрувати треба те що можна, адже ще років 5, і ще одне місце Черкас, яке містить ніяк не менше старовини, претвориться в ще один Хрещатик - псевдоісторичне ублюдочне кабаре імені Одарича."

Автор Ярослав Нищик

 

Останні новини

Loading...