Користувацький вхід

Внаслідок інтриг декана факультету Черкаський університет звільнив археолога світового рівня.

"ШАНОВНЕ ТОВАРИСТВО, сьогодні дізнався жахливу новину: підло звільнили єдиного археолога Черкаського національного університету Михайла Сиволапа. Звільнили справжнього ПРОФЕСОРА, улюбленця студентів, знавця десятків мов, знаного археолога із СВІТОВИМ ім`ям!!! Не дивлячись на постійні цькування й "урізання" годин він роками віддавав останні кошти на археологію, на поповнення колекції ним заснованого музею археології та етнографії, на археологічні розвідки. На його лекції сходилися студенти інших факультетів!!!!! Він мріяв про створення міського музею археології....
Але знайшлися псевдопрофесори яким повага студентів до Сиволапа муляла, адже вони на його фоні виглядали нікчемами. Яскравим прикладом партійного пристосуванця, псевдонауковця й відвертого інтригана є декан істфаку Мельниченко. За роки свого правління він перетворив істфак на геронтопартзаповідник де доживають віку довічні викладачі-парторги й де немає місця здоровому глузду. Черговою жертвою інтриг Мельниченка став Михайло Сиволап. А чи могло бути інакше? Він ще із 80-х років минулого століття рухівець, він виховує студентів українцями.... Він не парторг....
Амінь істфаку..." - це написав мій колишній університетський викладач Назар Петрович Лавріненко.

Написав він, як вже зрозуміло, про Михайла Павловича Сиволапа. Єдиного в Черкаській області справжнього археолога. Мені важко коментувати подібні речі. Є різні викладачі на історичному факультеті Черкаського національного. Він був чи не найкращим. А я чи не найгіршим студентом свого курсу, який прогулював пари, не бажав витрачати час на лекції викладачів, знання яких, подекуди, не йшли в порівняння з моїми шкільними. Але в Михайла Павловича я насолоджувався на заняттях та експедиціях.

Не буду багато говорити про позитивні риси цього непересічного викладача. Я скажу про те, що втратив університет. Адже саме завдяки Михайлу Павловичу та його археологічній практиці історичний факультет так і не перетворився на суто педагогічний за своєю суттю. Доречі, чи хто знає про те, що археологічна практика, яка внесена до університетської програми та має університетом фінансуватися, не фінансувалася взагалі. Це робилося за рахунок самих студентів та спонсорів, яких знаходив Сиволап. Хто тепер цим буде займатися? А ніхто, тому що рафінованим профффффесорам факультету місце на дивані краще ніж в туристичній палатці поряд з черговим курганом, який розкопується. Якщо хто не знає, то саме під час таких розкопок студенти кілька років тому знайшли унікальну скіфську пектораль в одному з поховань. А скільки не ювелірних, але не менш значущих знахідок було в житті цього археолога та його студентів??? А ніхто не візьметься порахувати. А ще дуже давно лікарі заборонили йому займатися практичною археологією, адже в будь-яку мить він може втратити зір. З того часу пройшли десятки років.

Спогади: 2004 рік. Луківка Катеринопільського району. Копали якесь поховання. Мій перший розкоп. Гнилий Тікич, який ми перепливали на човні, гребли при цьому лопатами, бо не було весла. І так щодня протягом трьох тижнів. Важко. Весело. В пам"яті. І Михайло Павлович щовечора біля багаття зі студентами, яким розповідає якусь чергову бувальщину.

Важливу роль відігравають в археології і розвідки, під час яких перевіряється, чи не з"явилися на поверхні на місці колишніх поселень пам"ятки, збір яких не потребує великої витрати часу.

Під час моєї першої розвідки ми з курсу їздили чоловік 25. Тоді одногрупник Андрій став на все життя "Жоріком". Ситуація була цікава. А потім були ще поїздки. На "Волзі-21", яка постійно планувала загрузнути в прибережних пісках. Жорна, які важили кілограм 100, та які ми несли на палиці, як первісні мисливці тушу, кілометра півтора болотом. Похід лівим узбережжям Дніпра однієї весни, коли ми в чоботах-забродах забрели мало не на середину Дніпра, завдяки низькому рівневі води, бредучи від однії мілини до іншої. Потім був за гроші Михайла Павловича куплений "УАЗ-Бобік", який таранив дерева, якщо вони ставали на шляху, та обезбашений водій, лаборант Олександр Марченко. На четвертому курсі я їздив з Сиволапом до Красенівки Чорнобаївського району. Розкопували будинок богатиря Івана Піддубного. Тоді Михайло Павлович спав на рівні із своїми студентами на металічних сітках старих ліжок в занедбаному приміщенні на другому поверсі сільської ради. Він не ставив, як і не ставить, себе вище студентів.

 

Михайло Павлович, маючи за плечима величезний практичний досвід, безліч знахідок, будучи поліглотом, який знає мертві мови, в нашій науковій ієрархії був лише "старшим викладачем", в той час як молодші колеги, які вивчили лише правило копіювання чужих праць "захищалися", ставали доцентами, професорами. Імбіциліли. А в нього не вистачало часу, він весь час в полі.. Тепер буде часу достатньо.

 

Мова про те, щоб його звільнити, велася на факультеті давно, проте не вистачало сили. А тепер звільнили, позбавилися археолога, який є визнаним за кордоном науковцем! Зате залишили "професорів", які на заняттях розповідають про що завгодно, але не про предмет науки: про те як правильно пити пиво, про те як класно, що істфак називають "алкофаком", як голос подає мисливська собака, як завести автомобіль викруткою, змушують студентів співати на здачі заліків. Можуть розповісти як їхнього діда-жида в Шполі рідний брат в 1920 році ганяв з кулеметом. А дехто з молодої когорти доцентів виділяється окремо: дехто пише питання, які має задати студентам на семінарі, бо знань нуль, дехто лекцію читає з ксерокса з чужого підручника, бо не здатний запам"ятати інформацію. Синів, дочок, племінників, внуків, похресників не перерахувати, які вдало вчаться на факультеті. В кожного велика родина. Всі "відмінники". А в Михайла Павловича дочка вчилася рівно так як вчилася, нікого він нічого не просив.

Не так давно бачилися на святкуванні пам"яті Героїв Холодного Яру. Михайло Павлович побивався не за тим, що вже багато років отримує по 800 гривень заробітної плати (так його хотіли змусити піти самого), а за тим, що звільнили Сергія Одарича. А останній нарешті погодився виділити приміщення під Археологічний музей. Ідею нова влада міста не схвалила.

Мені не зрозуміло, якщо декану Мельниченку не вгодив Сиволап, то невже такий славний ректор, майже почесний громадянин Черкащини, депутат-регіонал Кузьмінський не навчився цінувати розумних людей, які створюють репутацію навчального закладу? І наостанок, я не буду звертатися до всіх викладачів факультету, тому що декого вже не знаю, а до декого не бажаю звертатись, але Овчаренко Олександр Ілліч, Сухушина Олена Вікторівна, Михайлюк Юрій Миколайович, Масненко Віталій Васильович, Бутенко Раїса Карпівна, Верховський Михайло Миколайович, Калінчик Вікторія Олександрівна, Вам не соромно зараз працювати в цій конюшні? Вам не соромно, що на Ваших очах відбулося таке безчинство? Мені соромно. Соромно, що дехто з неназваних викладачів брався розповідати мені про поняття совісті, порядності, а я так і не набрався сміливості ще тоді в очі сказати, що я про них думав.

Важко знайти винуватців та зачинщиків такого безчинства, проте я думаю, що всім, хто причетний до цього діяння, життя поверне сторицею.

Ярослав Нищик

Останні новини

Loading...