Користувацький вхід

Отамани Холодного Яру. Воля України або смерть.

Вільні люди як жили, так і помирають – у боротьбі та дії. Навіть коли, здається, є привід тільки для розпачу. Тих, хто зламався, німих, як худобу, ведуть на бійню. Навряд чи ви дізнаєтеся бодай з десяток їхніх імен. Завдяки ж незламним людям, які продовжували боротися навіть за крок від смертного вироку, народжуються легенди.

Одна з них – повстання засуджених до страти отаманів Холодного Яру в Лук’янівській в’язниці. Оно відбулося 88 років тому,у лютому 1923-го. Слово легенда використовую тут номінально. Це реальна подія. Але так струсонули стару тюрму, що кращого терміну годі шукати. Що ж призвело до катастрофи повстанського руху, як прийняли отамани свій останній бій, і, нарешті, де шукати могили героїв?

Холодноярська республіка виникла у вирі Громадянської війни. Територіально це утворення займало частини сучасних Черкаської та Кіровоградської областей. Назва походить від урочища Холодний Яр, де знаходився центр повстанців – Мотрин монастир. Свого часу саме на цих землях розгорталася Коліївщина. Тому не дивно, що місцеві жителі вороже зустрічали будь-яке ярмо: біле, червоне чи якесь інакше.

Найактивніше боротьба холодноярців тривала протягом 1919-1922 рр. Був момент, коли бійці Холодного Яру та сусідніх регіонів мали об’днаної сили близько 30 тис. чоловік. Та переважна частина командирів не підтримали ідею йти на Київ. У 1922 р. ЧК захопило більшість отаманів Холодного Яру. Але боротьба на цих теренах продовжувалася до 1925 р. (за іншими даними – до 1930). Зокрема, отаман Чорний Ворон (Іван Чорновус) у пастку не потрапив і продовжував чинити опір.

Невідомо, у щоб вилилася боротьба холодноярців, якби не операція ЧК з ліквідації отаманів. Можливо розгорнулося всеукраїнське антибільшовицьке повстання. Принаймні, все до нього йшло. Політика «воєнного комунізму», а, фактично, грабунку селян викликала все більший супротив. Самі більшовики визнавали небезпеку повстанського руху. Чого варта інструкція агітаторам-комуністам на Україні, складена Львом Троцьким.

«Вы должны помнить, что коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев украинский крестьянин возненавидел до глубины души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит как Днепр на порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольности, который давал им нечеловеческую силу в течении сотен лет воевать против своих угнетателей – поляков, русских, татар и турок»

Більшовики вирішили, що найкращий спосіб подолати повстанський рух – очолити його. Доводиться констатувати, що операція з приборкання Холодного Яру була спланована й виконана дуже добре. ЧК створює т.з. Чорноморську повстанську групу (далі – ЧПГ). Командувачем її став завербований чекістами колишній уенерівець, полковник Петро Трохименко. Кодове ім’я – полковник Гамалія. Штаб ЧПГ очолив інший засланий козачок – Юхим Терещенко, або сотник Завірюха. Вони видали себе за посланців уряду УНР. Спираючись на «Положення про проведення на Правобережній Україні повстання проти більшовицької армії та влади», підписане Симоном Петлюрою у вересні 1920 р., почали активну «організаційну діяльність». Як наслідок – ЧК очолило хоодноярських повстанців.

Зрозуміло, що зі створенням ЧПГ звична робота холодноярців не припинилася: антибільшовицькі рейди, ліквідація представників радянської влади, «комнезамів» та продзагонів. Дослідник Холодного Яру, Роман Коваль, описує як дного разу, в присутності Гамалії отаман Лютий ліквідував, як тоді жартували – «відправив у земельний комітет» – чекіста з Кривого Рогу Кузнєцова. ЧК таке подобатися не могло. І поступово Гамалія і Завірюха істотно стишили партизанську активність. Дійшло до того, що повстанські ватажки мали просити дозвіл(!) у псевдо петлюрівців на ту чи іншу акцію.

Хоча чекісти підготували операцію ретельно, незрозуміло повели себе й самі отамани. Чого вартий епізод з журналом «Син України» (друкований орган військової місії УНР у Варшаві; редактор – Микола Вороний). Основним доказом того, що він є посланцем Головного отамана, Гамалія наводив своє фото у цьому часописі. У цій фальшивці його було представлено як командувача «повстанських організацій Південного району».

Також Юрій Горліс-Горський у «Холодному Ярі» наводить приклади безладу і відсутності конспірації у головному постанчому штабі України за кордоном. Туди він прибув як посланець холодноярців. Готель «Брістоль», вхід через ресторан. І перший поручик армії УНР, якого Горліс-Горський зустрів, показує йому карти, розказує про плани командування. «Поручник тикав пальцем у мапки районів і називав прізвища. Я сидів коло стола, як би мене хто макогоном по голові тарахнув. Хотілося кричати: Чоловіче! Нащо ти мені це говориш?! Звідкіль ти знаєш — хто я?! Що я тобі сказав — з Холодного Яру?! А може я з ВУЧЕКА?! Таж ти тикаєш пальцем у життя тисяч, десятків тисяч людей!!!»

Але ідея всеукраїнського повстання, підтриманого ззовні була дуже бажаною для отаманів. І вони повірили у чекістські вигадки, бо дуже хотіли у них вірити. Гамалія і Завірюха ще більше посилили свій впли серед повстанців, коли розподілили між отаманами посади у ЧПГ і назвали дату загального повстання. Вони твердили, що армія УНР в ніч на 1 жовтня 1922 р. перетне кордон і її підтримають поляки та румуни. Після цього ЧК ініціює отаманський з’їзд, для, наче б то, узгодження дій ЧПГ під час повстання. Операція мала назву «Заповіт» або «Щирые». Мета – ліквідація командирів Холодного Яру. Місцем з’їзду обрали Звенигородку. 28 вересня 1922 р., без жодного пострілу були захоплені Ларіон Завгородній, Денис Гупало, Мефодій Голик-Залізняк, Трохим Компанієць, Василь Ткаченко, Костянтин Здобудь-Воля, Іван Ляшенко, Григорій Яковенко, Юрій Дроботковський, Леонід Мушкет.

Не всі отамани прибули на «з’їзд». Зокрема Лютий, Чорний Ворон і Вороний відчули небезпеку й залишилися вільними. Але цей арешт наніс Холодноярській республіці серйозного удару. 2 лютого 1923 р. надзвичайна сесія Київського губернського революційного трибуналу засудила всіх захоплених отаманів Холодного Яру до розстрілу. Лише Леоніду Мушкету дали 10 років таборів. Як не дивно, отаманів Холодного Яру та їхніх козаків утримували разом. Мабуть далося взнаки переповнення Лук’янівки. Адже під час будівництва вона була розрахована на 550 осіб, а на 1923 р. тут перебувало значно більше в’язнів. Їх розмістили у камері смертників № 1 Тюрподу (тюремний підвідділ). На прогулянки не виводили, двері камери відчинялилише щоб подати їжу та забрати«параші».

Холодноярці не стали склавши руки чекати розстрілу. 9 лютого 1923 р. охоронець подав до їхньої камери окріп на чай. Повстанці вихопили посудину і обдали червоноармійця кип’ятком. Заволодівши револьвером покинули камеру і захопили канцелярію, де була зброя. Але постріл начальника варти підняв загальну тривогу у тюрмі. Виходи було блоковано. Повстанці повернулися на поверх і почали вести вогонь з вікон. Бій тривав близько 4 годин. Всі камери були відімкнуті і охочі приєдналися до повстання. Спробували підпалити Тюрпод, щоб прикрившись димовою завісою пробитися з в’язниці. Але прибули пожежники і згасили вогонь. Кінчалися набої. Холодноярці не збиралися здаватися живими і залишили собі по кулі. Юрій Горліс-Горський написав про це останнє прощання побратимів у «Холодному Ярі». «Коли безвихідь стало очевидною, отамани стали прощатися. Поцілувавшись, стали посеред коридору парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них інші отамани Холодного Яру, за ними козаки-холодноярці та інші повстанці. Кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою - направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце.
– Ну, готово? – радів чогось похмурий. – Увага! Живе Україна! Один! Два! Три!
Шістнадцять тіл впало на підлогу»

Ті хто залишився, спробували пробитися на волю, та їх зустрів кулемет. Стріляли по ногах. Тому частина повсталих були захоплені живими. Як пише Горліс-Горський: «Побили сильно. Увечері забрали до льоху. Оповідав потім дозорець, що сам Ріхтер повідрубував їм голови сокирою від дров. Вночі повезли yсіx і закопали… чи на Лисій горі - чи на Собачій тропі. І там, і там розстріляних ГПУ закопує». Тогочасний комендант Лук’янівки Мишко Ріхтер справді міг особисто стратити повстанців. Адже в недалекому минулому він бив худобу на Деміївських скотобійнях. У своєму рапорті від 10 лютого, який зберігся в архіві СБУ, Ріхтер пише, що під час повстання загинув 1 червоноармієць, а 4 були поранені. Такі дані викликають сумнів, оскільки протистояння тривало 4 години і холодноярські партизани добре володіли зброєю. У тому ж рапорті комендант-мясник дає перелік загиблих в’язнів – 38 чоловік. Де їх поховано – невідомо до сьогодні.
 Горліс-Горський писав, що ГПУ закопувало закатованих на Лисій горі й на Собачій тропі. З першою більш менш зрозуміло. Гора біля метро Видубичі і зараз нагадує велику братську могилу або поховальний курган. Інша ситуація з Собачою тропою або «Собачкою». Колись це був найкоротший шлях від Києво-Печерського монастиря до Бессарабки. Назва відповідала дійсності: це була стежка серед глибоких ярів. Крім того, пізно ввечері ходити тут не рекомендувалося. Сучасна «Собачка» – це частина вулиці Мечнікова від Бессарабки до метро Кловської, де вона переходить у крутий Печерський узвіз. Мечнікова не має натяків на темне минуле. На Печерському ж узвозі кидаються у вічі досить глибокі яри. Цілком можливо, що саме їх ГПУ й використовувало в якості братських могил для розстріляних «бандитів» та «ворогів народу».

Прелік загиблих під час повстання у Лук’янівській в’язниці. 38 осіб.

Добелас-Панок Едуард Юрійович, Пичкулич Петро Петрович, Жуковський Семен Іванович, Пашков Павло Іванович, Заєць Іван Никифорович, Гуменюк Йосип Павлович, Ранцев Григорій Маркович, Левицький Іван Іванович, Захаров Сергій Сергійович, Левицький Федір Іванович, Татищев Сергій Павлович, Мельник Іван Васильович, Данилевич Семен Захарович, Листопад Ілля Трохимович, Красниченко Григорій Харитонович, Ножин Михайло Андрійович, Петренко Дмитро Йосипович, Пєвнєв (Півнів?) Григорій Харитонович, Якубовський Михайлович Іванович, Петриківський Микола Адамович, Погуляшенко Петро Ілліч, Калитюк-Гейша Григорій Костянтинович, Загородній Ларіон Захарович, Голик-Залізняк Мефодій Фокович, Компанієць Тимофій Архипович, Добровольський Олексій Трохимович, Здобудь-Воля Костянтин Якович, Цап Василь Дмитрович, Опока Микола Іванович, Турок Михайло Степанович, Гайовий-Грисюк Іван, Дроботковський Юрій Володимирович, Ляшенко Іван Якович, Черкас Корній Тимофійович, Куниця Михайло Антонович, Гупало Денис Мусійович, Олійник Григорій, Куценко.

За інформацією сайту ВО "Свобода"

Останні новини

Loading...