Користувацький вхід

Ода втраченим перемогам.

Так сталося, що 8 років тому мені довелося взяти участь в студентському голодування в стінах Черкаскього національного університету. А нещодавно колега підготував матеріала до річниці. Вчора почитав коментарі і мало не одурів. Невже стільком людям з протилежного табору вдалося перейти дорогу. Повідомлення наповнені ненавистю до самої події та людей, які приймали в ньому участь.

 Я зрозумів би, якщо б це був нинішній очільник Обласного управління у справах сім"ї, молоді та спорту Вадим Береза, у якого переможні плани та кар"єрний ріст зависли на 3 роки. Але вочевидь, тоді багато в кого з наближених до Кузьмінського, були зруйновані плани на майбутнє. Ну так це життя. Воно не лише жорстоке, а й інколи справедливе. І за свої вчинки треба нести розплату.

 Проте вочевидь ніхто ніяких висновків окрім самих голодувальників не виніс. Це ми зрозуміли, що вірити не можна нікому. Це ми першими на Черкащині з прихильників Ющенка запідозрили, що він негідник і лицемір. Це ми першими зрозуміли що ніяких тюрм бандитам. Це ми зрозуміли, що не можна вірити нікому. Це Поліщук та Масненко ходили біля студентів та говорили, що вони не зацікавлені в знятті Кузьмінського, а потім прийшли на його місце. І саме вони дозволили спаплюжити нашу щиру ідею, адже саме після воцаріння Поліщука нам закидали і роботу на певну людину, і пізніше звинувачували в проблемах ВУЗу.

 І вже через 8 років я беруся стверджувати: голодування було потрібне, щоб більше ніколи такі речі не повторилися в період чергової передвиборчої кампанії. Я однаково зневажаю Кузьмінського за його брехню, та головне за його слова про стояння на помаранчевому Майдані (це підло і ницо так стелитися та відмовлятися від своїх переконань), але ще дужче зневажаю Поліщука, який збрехав двічі: коли казав що не стане ректором та коли казав що не напише заяву на звільнення.

Багатьох викладачів, які упивалися своєю владою після зняння Анатолія Івановича, я не хотів би зустріти, коли треба було  б з ними говорити. Якби це не було дивно, але в програші здобутків голодування винен не Кузьмінський, який повернувся через кілька років на посаду ректора, а його "замісник" Поліщук. Винен в програші надбань Помаранчевої революції не Янукович, а сам Ющенко.

Дивно, проте склалася ситуація, що такі речі творяться на міському, обласному, загальнодержавному рівні. Не донбаські перемогли, а "помаранчеві" програли.

Loading...