Користувацький вхід

Місце митця.

В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.

Так от, відомий режисер Олександр Довженко також встиг повоювати під жовто-блакитним прапором. У вересні 1917 року Довженко вступає до Київського комерційного інституту на економічний факультет і в тому ж році - в Академію мистецтв. Паралельно він викладає у Сьомому Київському вищому навчальному училищі.

З 1918 року Олександр Петрович воює проти більшовиків в лавах української армії. Петро Шох, його товариш та земляк, на еміграції згадував, що Довженко воював у 3-ому Сердюцькому Полку. А от дехто Кандиба у своєму доносі в ЧК стверджував, що в Сосниці, в батьківському домі Довженка, зберігається фотографія Олександра Петровича в «гайдамацькій формі - кожусі, смушевій шапці з китицею, шаблею на боці». Ця фотографія потрапить до музея Довженка в Києві, а згодом зникне.

Робочий-залізнодорожник Боровець на одному із засідань житомирської ВЧК свідчив наступне: «... боягузлива бандитська групка націоналістів-петлюрівців під натиском червоних без оглядки бігла з повітового містечка Сосниці бувш. Чернігівської губернії ... біг і О.П. Довженко, обвішаний гранатами і гвинтівкою. Цей Довженко активно боровся проти радянської влади, що я добре пам'ятаю, бо особисто брав участь у вигнанні петлюрівців з м. Сосниці».

Сестра дружини Довженка, Варвари Семенівни, згадувала, "як заходив до них Довженко в сивій шапці зі шликом наприкінці 1917-го й на початку 1918 років, належачи до куреня Чорних гайдамаків, що брали участь у штурмі київського «Арсеналу". Те саме в своїх спогадах писав і Олесь Гончар, додаючи, що майбутній режисер був "в чині петлюрівського сотника". Пройде 11 років і Довженко зніме свій радянсько-ідеолгічно-правильний "Арсенал"...

В кінці 1918 року в Житомирі відкривають школу старшин армії УНР. Олександр Савич Грищенко у своїх спогадах описує, що Довженко за викладання у тій школі побував у камері смертників: «Полк Примакова несподівано захопив Житомир. Петлюрівці відступили. Наша партія боротьбистів, до якої я належав, вийшла з підпілля і почала діяти. Я став працювати в губнарпросвіті. Одночасно отримав партійне доручення: мене призначили інспектором РСІ (робітничо-селянської інспекції). У той час РСІ мала великі повноваження. Мені видали в ревкомі мандат і запропонували негайно проінспектувати в'язницю. Потім мене запросили на розмову лідери нашої партії: Блакитний, Шумський і Гнат Михайличенко. Я зрозумів, що це за їх клопотанням дісталися мені такі високі повноваження. Запам'яталися слова Василя Блакитного: "Товариш Грищенко, просимо тебе з серйозністю поставитися до свого завдання. Нам відомо, що цієї ночі мають бути розстріляні представники української інтелігенції, які служили у Петлюри. Будьте уважні і прискіпливі, щоб не загинули потрібні для України люди". З такими установками я пішов перевіряти в'язницю. Там супроводжував мене сам начальник тюрми, вчорашній "пролетар". Ось ми підійшли до першої камері смертників і зупинилися. Начальник в'язниці заглянув у свою папку і тихо сказав: "Тут дожидає своєї кулі петлюрівський комісар Довженко. Велика у них шишка. Викладав в петлюрівської школі якийсь предмет".

Грищенко продовжує: "Мене вразила поведінка людини, якого засудили до страти і якого вночі повинні розстріляти. "Його треба за будь-що врятувати", - подумалося мені, і я спокійно сказав: - Вибачте, але мені хотілося б поговорити з вами. Я вчитель за фахом, а ви, здається, теж педагог. ... Довженко зреагував на це - швидко повернув голову і пильно подивився мені в очі. Тому сів, сперся руками об нари й сказав: "Будь ласка". Тепер я міг розглянути цю людину, яка по-справжньому хвилювало мене. Чим? Так, мужність, презирство до смерті. Але його очі випромінювали глибинний розум, а його чоло - навіть тут, у напівтемній камері - здається, так і сяяло мудрістю. Мені на пам'ять несподівано прийшло слово: "Пророк!" Я подумав із жахом: "І його мали розстріляти?!". А вголос я запитав: "Що викладали ви в школі старшин?" - "Історію України та естетику" ». Грищенко запропонував Довженко викладацьку роботу, і таким чином врятував його від розстрілу.

Згодом, Довженко врятує Грищенка від розстрілу, коли Житомир захоплять українські війська. Допомогло особисте знайомство з Симоном Петлюрою. Згодом, Довженко повоює у отамана Чалого.

У серпні 1919 року від чергового розстрілу Довженка врятує інший письменник Елллан-Блакитний, а в 1920 році його холостими патронами будуть "розстрілювати" поляки. Офіцер крізь сміх казав: "Наступного разу будуть бойові". Наступного разу, на щастя, не сталося...

За матеріалами спільноти "Ми патріоти України"

Loading...