Користувацький вхід

Корсунь-Шевченківська битва. Погляд майже через 70 років.

24 січня 1944 року почався наступ 1-го та 2-го Українських фронтів з метою знищення Канівського виступу німецьких військ. Цей виступ загрожував флангам вищеназваних фронтів. В радянській історіографії ця наступальна операція отримала назву Корсунь-Шевченківська операція, а в німецькій літературі "Битва під Черкасами". Свого часу ця операція подавалася радянськими мемуаристами як визначна перемога радянської армії, проте це не зовсім так. Особливо не відповідають цьому гічні епітети: "Сталінград на Дніпрі" та "Канни на Дніпрі".

З радянського боку в битві приймали участь 27, 40, 52, 53 армії,  4 та 5 гвардійських армій, 2, 5 та 6 танкові армії. Протистояли їм сили 11 та 42 армійських корпусів. Під Уманню стояв резерв із 10 дивізій, серед яких 3 танкові.

22 січня 2-ий Український фронт маршала Конєва перейшов у наступ в загальному напрямкові Кам"янка-Шпола-Звенигородка, а 24 січня їм назустріч вирушили війська 1-го Українського фронту генерала армії Ватутіна в загальному напрямкові Тараща-Звенигородка. 28 січня танкові армії двох фронтів з"єдналися біля Звенигородки, замкнувши кільце оточення. Внаслідок першої частини операції було звільнено міста Канів, Миронівка, Богуслав, Шполу та Смілу, за яку точилися особливо кровопролитні бої. Залишили місто німецькі війська лише під загрозою повного оточення 29 січня, ще не знаючи що на 70 кілометрів західніше замкнулося кільце великого "котла".

В оточення потрапили іноземні формування СС - танкова дивізія "Вікінг" та моторизована дивізія "Валонія". Саме так, були і такі формування в складі німецької армії. Зокрема до дивізії "Вікінг" входили норвежці, датчани, фіни, шведи, а дивізія "Валонія" складалася з голландців, бельгійців, фламанців, які добровільно пішли служити до складу військ СС. Власне не німці складали більше половини особового складу оточених, серед яких були окремі батальйони української поліції, жандарми, та велика частина німецьких тилових частин.

Командування оточеними поклали на генерала Штеммермана, командира 42-го армійського корпусу. Манштейн, на якого поклали завдання прориву кільця оточення ззовні, найбільше боявся що радянські війська підуть в 95 кілометровий розрив німецького фронту в загальному напрямі на Румунію, проте радянське командування вирішило знищити оточене німецьке угрупування.

В перших числах лютого почався наступ радянських військ з метою знищення оточених з кількох напрямів: Стеблева, Городища, Сміли. Натомість на допомогу оточеним із загальним напрямом удару на Лисянку вирушила танкова група генерала Хубе.

Битва відома героїчною обороною села Квітки, коли жителі села прийшли на допомогу воїнам 86-го стрілецького полк. 5 днів вони відбивали  атаки німецьких військ. Принаймні так говорить радянська історична наука. Забуваючи що село знаходиться зовсім не на напрямі основного удару німецьких військ. Очевидно що це була типова операція призову до лав радянської армії, яка проводилась в кожному населеному пунктові Правобережної України, коли чоловіки із щойно звільненого села, неозброєні та необмундировані, гинули при звільненні наступного населеного пункту. Така ж ситуація була в ході Умансько-Ботошанської операції, коли чоловіки із сіл Лукашівка та Шабастівка Монастирищенського району фактично всі полягли при звільненні села Княжа Криниця. В числі 7 вцілілих був і мій дід, який вижив і завершив війну офіцером.

Оточені прориваються на захід, частини скупчились в селі Шендерівка, з якого пробують прорватися до військ генерала Хубе. В ніч з 16 на 17 лютого німецькі війська розпочали вирішальний прорив, під час якого загинув генерал Штеммерман.

Радянська преса оголосила, що 17 лютого героїчним ударом військ генерала Богданова та кавалерійських підрозділів оточене угрупування знищено, до полону потрапили понад 30 тисяч німецьких солдат. Хто нездався до полону - той був вбитий, а прорватися зуміли лише невеликі групи німецькиз солдат. Проте я дозволю собі непогодитися з такими переможними реляціями і висловлю свою думку з приводу кількох протиріч в німецькій та радянській історіографії та мемуарах.

Радянські мемуари відзначають що змусили йти на прорив з Шендерівки німців безперервні авіаційні нальоти нічних бомбардувальників У-2 на село Шендерівка, де було неймовірне скупчення німецьких військ. Проте кожен хто знає тактико-технічні характеристики цих літаків, розуміє що тихохідний учбово-транспортний літак важко назвати серйозним бомбардувальником, адже бомбування здійснювалося 5-10 кілограмовими бомбами. А відбити авіаналіт такого літака можна було із звичайної стрілецької зброї. Недарма німці називали ці літака "швейна машинка" або "рус фанер". Беручи до уваги "величезне скупчення військ", про яке часто згадують радянські мемуаристи, ці літаки навіть не змогли б наблизитись до скупчення військ. Це не беручи до уваги зенітні засоби, насиченість якими німецьких військ була набагато вищою ніж радянських.

Не витримує жодної критики і версія про прорив з оточення лише механізованої колони танків та бронетранспортерів, яка вивозила генералітет.Якщо була саме така дія, то чому генерал Шемерман, керуючий оточеним угрупуванням, опинився в зовсім іншому місці поля бою, де й загинув. Очевидно що з оточення прорвалися великі сили оточених, які не піддалися паніці, та змогли ярами та долинами річок вийти до своїх військ. Загалом реальною називають цифру про 30 тисяч німецьких військових, які вирвалися з оточення.

Радянська історіографія називає дані про 2-3 тисячі вцілілих, які були вивезені з оточення на літаках, забуваючи що в кільці оточення не було аеродромів,  а сісти важкий транспортний літак аж ніяк не міг на поле, яким так важко було пересуватися навіть танкам. Навіть припаси оточеним скидалися без посадки,  а безпосередньо в польоті в болото з невеликої висоти.

Ну і цифри втрат німецьких військ, які наводить радянська історіографія більш ніж шокуючі. Невже і справді так важко оперувати реальними фактами. Так говорять про більш ніж 800 знищених літаків (саме стільки літаків знаходилось в німецькій армії групи "Південь", невелика частина якої потрапила в оточення). Тобто було знищено всі (!!!) німецькі літаки на більш ніж 600 кілометровій ділянці фронту. 

1213 танків також знищено або захоплено, тобто третину всіх танків, які були в німецьких військах на Східному фронті. Чи не завелика насиченість танками 80-ти тисячного угрупування, яке знаходилось в зовсім невигідному становищі для наступу (адже саме для цього німці і використовували танки). Очевидно що до переліку танків потрапили бронетранспортери з кулеметним озброєнням, які використовувались для перевезень піхотних підрозділів.

1710 гармат теж потрапили до рук радянських військ або ж були знищені, як і 586 мінометів (хоча кількість мінометів була незрівняно вищою ніж кількість гармат в німецьких військах, як і в радянських в цей час). 110 САУ, 13 448 автомашин. Тут просто треба порахувати кількість обслуговуючих цих бойових машин. 800 літаків це щонайменше 800 пілотів, 800 техніків та 800 зброярів, разом 2400 тільки в Люфтваффе. 1213 танків це 4842 танкісти та кілька тисяч техніків: отже щонайменше 6 тисяч в танкових підрозділах. 1710 гармат та 586 мінометів це 9 тисяч артелеристів та мінометників, 500 чоловік обслуги САУ та 13500 водіїв. Все разом це 22 тисячі спеціалістів лише вузьких спеціальностей. А хто ж тоді служив в піхотних та тиловиз підрозділах? Відомо що лише в штабних структурах служило понад 10 відсотків особового складу, де вони теж невідомо.

Реальною є оцінка сучасних дослідників, які говорять про 257 літаків, з яких 30 транспортних, 250 танків та самохідних гармат, 700 гармат та мінометів, 5000 автомобілів.

Серед поширюваних міфів є і міф про героїчний танк лейтенанта Фадіна, який при підтримці 30 піхотинців 6 днів стримував наступаючі частини 16-ї танкової дивізії, знищивши за цей час 3 танки(серд яких "Тигр"), колону з машин та бронетранспортерів, збив літак та знищив німецького генерала з групою офіцерів супроводу, а також більше 100 солдат. Це при тому, що радянські піхотинці за відсутності саперних лопаток навіть не змогли окопатися. За офіціними даними 16-а танкова дивізія за 20 днів лютого втратила 90 чоловік загиблими та 50 зниклими безвісти. Виходить що один танк знищив більше німецькиз солдат в наступаючій дивізії ніж решта військ 1-го Українського фронту. І жодної нагороди. Якось не дуже схоже на правду. І це не рахуючи путаницю з датами та місцем подій.

Самі радянські науковці постійно обходили втрати радянських військ в цій операції, а склали вони 149600 чоловік, що втричі більше втрат німецьких віськ в оточенні та при деблокаді оточених. Саме час сказати радянським воєнначальникам: "Вар, поверни мені мої легіони". Проте і радянська пісенька говорить "Мы за ценой не постоим". Так і тут - не важливо якою ціною, головне зробити.

Loading...