Користувацький вхід

Дипломат, шпигун, військовий, родом з Черкащини, був розстріляний за "ізмєну Росіі", бо "приєднував" Кубань до України.

Боржинський Федір Кіндратович (Федір Демидович Макушек, Федір Конрадович Боржимський) народився 3 лютого 1879 в селянській родині села Верхнячка Уманського повіту Київської губернії.

У царській армії з 1899 року — рядовий 51-го піхотного Литовського полку у Сімферополі. 1904 року в чині підпоручника у Східно-Сибірському стрілецькому полку воював проти японців, поранений.

Мав диплом філолога-сходознавця, вільно володів китайською, монгольською, бурятською і японською мовами. З 1910 по 1914 рік — офіцер розвідки штабу Іркутської військової округи. Під видом купця побував у Халарі, на річці Керулен і озері Далай-Нор, у містах Халха і Урга. Мав доручення доставити на секретні переговори до Петербурга монгольську делегацію. 11 жовтня 1911 в Китаї вибухла Синьхайська революція, стало не до Монголії, остання стрімко змінила вектор в напрямку Росії.

За заслуги цього періоду, після серії «закордонних далекосхідних відряджень» — розвідувальна робота в Китаї, Монголії та на Далекому Сході — став бароном — російський уряд визнав за ним дворянський титул, отриманий від уряду Монголії -новопосілий Богдо-Геген Джебцзун-Дамби-Хухутхи.

Як дійсний член Східно-Сибірського відділу Географічного товариства склав першу детальну географічну карту Монголії, написав наукові роботи з історії, культури та етнографії Монголії і Китаю. 1911 в Іркутську одружився, жінка українка.

На фронтах Першої світової війни у складі Іркутської козацької сотні, розгорнутої у дивізіон. Пізніше став сотником Читинського, а потім Хоперського козацького полку.

Поводився хоробро, іноді аж до відвертої бравади — міг піднятися з окопа і пригрозити пальцем німцям у траншеях навпроти, спровокувавши їх на хаотичну стрілянину. Поранений в 1915 у боях на теренах Польщі. В серпні 1915 нагороджений золотою Георгіївською зброєю. За бої на Кавказі отримав орден Святого Георгія й іменну зброю та звання підполковника (січень 1917).

Навесні 1918 повернувся до України. Перше урядове призначення — у червні 1918 — консулом України у П'ятигорську, де з терськими козаками північнокавказької «столиці» антибільшовицького руху Боржинський швидко знайшов спільну мову.

20 вересня 1918 він отримує від гетьмана Скоропадського звання полковника і призначення повноважним представником Української держави на Кубані (консульським агентом першого розряду), в кінці вересня приступає до служби.

За сприяння посла Боржинського місцева «Просвіта» розгорнула видавництво книг, друк газет і навчання українською мовою. 28 жовтня в таємному звіті голові МЗС Української держави повідомляє про назріваючий конфлікт між урядом Кубані і керівництвом Добровольчої армії, наголошує на необхідності поширення української пропагандивної роботи серед козацьких верств. 8 листопада наказом Скоропадського Боржинського підвищено в ранзі до міністра-резидента Української держави при Кубанському уряді — перший ранг представництва.

За проукраїнську діяльність потрапив до «чорного списку» денікінців. В листопаді в його помешканні та у посольстві денікінці проводять труси. Під час перебування у Катеринодарі підданий цькуванню в білогвардійській пресі.

28 листопада дипломат пише до Києва про доцільність відкрити в Катеринодарі українську торговельну палату, консульства в Новоросійську і Ставрополі та віце-консульство в Туапсе.

Коли антиукраїнський психоз досяг апогею, був арештований денікінцями. Незабаром його звільнили з умовою негайно виїхати до України. У лютому 1919 Боржинський їде до Києва, щоб отримати інструкції щодо подальшої роботи на Кубані від Директорії. Отамани донських і кубанських козаків відмовляли його, переживаючи за безпеку, проте він вирушив, сподіваючись на недоторканність як дипломата держави Україна.

13 лютого на станції Волноваха фірмовий вагон посла оточили солдати Добрармії. Боржинського з підлеглими із дипломатичної місії вивезли до Юзівки (Донецька). Вночі 14 лютого полковника Боржинського розстріляли «за ізмєну Росіі», все його майно розграбували- теж, мабуть, «за ізмєну Росіі». Таємно поховали у Юзівці.

При підготовці використані матеріали "Вікіпедії"

Ярослав Нищик

Останні новини

Loading...