Користувацький вхід

6 січня: цього дня на Черкащині

Народилися:

1596 року - Богдан Хмельницький в Суботові Чигиринського району. Український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Українського гетьманату (1648–1657). Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина.

На вшанування пам"яті в 1954 році місто Проскурів було перейменовано на Хмельницький, а в 1943-му місто Переяслав — на Переяслав-Хмельницький. У Києві існує пам'ятник Богдану Хмельницькому, якого зображено верхи на коні. Також пам'ятники встановлені у містах Чигирин на Богдановій горі, Хмельницькому, Черкасах, Нікополі, Скалаті та у селі Суботові. У Запоріжжі пам'ятник встановлено на вул. Б.Хмельницького , а також пам'ятний знак Б. Хмельницькому на острові Хортиця. Напис на камені: «У січні 1648 р. біля о. Хортиця запорізькі козаки на чолі з Б. Хмельницьким вперше розгромили загін польських гнобителів». Іменем Богдана Хмельницького названі вулиці і площі в багатьох містах і селах України, воно присвоєне академії Державної прикордонної служби України в місті Хмельницькому та університету в Черкасах. Також у Чигирині діє музей Богдана Хмельницького.

Портрет Богдана Хмельницького зображено на банкноті номіналом 5 гривень. Також Національний банк України випускав в обіг пам'ятні монети номіналом 200000 карбованців з 19 липня 1995 року та номіналом 1000000 карбованців з 21 червня 1996 року. За часів СРСР існував Орден Богдана Хмельницького, призначений для нагородження як офіцерського, так і солдатсько-сержантського складу. Також Орден Богдана Хмельницького встановлений у сучасній Україні для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України.

1881 року в селі Мойсенці Золотоніського району Дмитро Пантелеймонович Біда (Інокентій). Святий Російської церкви, шанований в лику преподобномучеників. Прославлений у Соборі Новомучеників Російських Архієрейським Собором в 200о році.  Закінчив однокласне народне училище в селі Мойсенци. Вступив до монастиря.

1 червня 1908 в Омському архієрейському будинку прийняв чернечий постриг з ім'ям Інокентій. 20 червня 1908 висвячений у диякона, 25 березня 1909 року - під ієрея. 8 грудня 1910 призначений благочинним монастирів Омської єпархії. Став келійником єпископа Старицького Петра (Звєрєва), колишнього вікарієм Тверської єпархії. В 1923 після арешту єпископа виїхав на батьківщину в Полтавську область.

Після звільнення Петра (Звєрєва) і призначення його на Воронезьку кафедру Інокентій поїхав разом з ним. Був возведений у сан архімандрита, служив настоятелем Акатова Алексіева монастиря. Інокентій був заарештований у справі архієпископа Петра 17 грудня 1926 Воронезьким ОГПУ і засуджений до трьох років ув'язнення в концтабір на Соловках, де й помер 1928 року.

1916 року Дриженко Іван Олексійович в селі Оляниному Кам"янського району. Герой Радянського Союзу. У 1937 році закінчив робітфак при Чернігівському педгогічгому інституті. Працював учителем. У Червоній Армії з 1939 року. У 1941 році закінчив Ленінградське військово-інженерне училище. Член ВКП (б) з 1941 року. На фронті у радянсько-німецьку війну з 1942 року. Воював на посаді командира саперної роти 126-го окремого інженерно-саперного батальйону (8-а інженерно-саперна бригада, 7-а гвардійська армія, Степовий фронт). Особливо відзначився в ніч на 25 вересня 1943 року при форсуванні річки Дніпра в районі села Бородаївки Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Рота під командуванням старшого лейтенанта Івана Дриженка забезпечила переправу на підручних засобах передових частин армії, що сприяло захопленню плацдарму на правому березі Дніпра.

1930 року Горева Євгенія Антонівна в місті Канів.  Поет, перекладач. Лауреат премії імені Максима Рильського. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працювала у видавництві. Автор книжок: «Куди б жабка мандрувала», «Кит, і слон, і ми, і пароплав», «А я щось знаю», перекладає з англійської, німецької мов. З німецької: Міхаель Енде «Момо», Джеймс Крюс «Мій прадідусь, герой і я», Генріх Бьоль «Біла ворона», Пауль Маар «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу», «Китобус, або Нові цятки для Суботика», Йозеф Рот «Марш Радецького», Крістоф Гайн «Вілленброк», Еріх Кестнер «Конференція звірів» та інші. З англійської: Скот О’Дел «Острів голубих дельфінів», Памела Треверс «Мері Поппінс» та інші.

1961 року Кірдода Валерій Миколайович в селі Гельмязів Золотоніського району. У 1983 закінчив Київський державний університет ім.Тараса Шевченка, юрист-міжнародник, перекладач-референт французької мови.

З 1983 по 1984 - інженер Держкомпостачу УРСР З 1984 по 1989 - перекладач, завідувач відділу Деканату по роботі з іноземними студентами Київського державного університету ім.Тараса Шевченка. З 02.1990 по 09.1991 - третій секретар Консульського управління МЗС України. З 09.1991 по 05.1993 - третій, другий секретар Відділу кадрів МЗС України. З 05.1993 по 08.1996 - другий секретар Посольства України в Королівстві Бельгія. З 08.1996 по 01.2001 - завідувач сектору Протоколу Прем’єр-Міністра України Кабінету Міністрів України. З 01.2001 по 11.2005 - перший секретар з консульських питань Посольства України в Королівстві Марокко. З 02.2006 по 08.2008 - радник відділу підготовки кадрів та планування Департаменту кадрів МЗС України. З 08.2008 по 08.2009 - начальник відділу підготовки кадрів та планування Департаменту персоналу МЗС України З 08.2009 - Надзвичайний та Повноважний Посол України в Алжирі. З 21.04.2011 — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Малі за сумісництвом.

Помер:

1920 року Левко Симиренко - український помолог і плодовод. У 1879 — закінчив природничий факультет Новоросійського університету і у 1879-1887 за участь у русі народників перебував на засланні у Сх. Сибіру, де працював садівником (серед ін. виплекав низькорослі повзучі овочеві дерева, що можуть витримати низькі температури). Після повернення до Млієва Симиренко створив у ньому маточний колекційний сад і помологічний розсадник, який став найкращим у Рос. імперії і однією з найбагатших в Європі помологічних колекцій; попри ін. овочеві й ягідні рослини, розсадник включав: 900 сортів яблунь, 889 — груш, 84 — слив, 350 — вишень і черешень, 15 — броскви, 36 — абрикоси, 165 — аґрусу, 54 — горіха. Симиренко всебічно вивчав зібрані ним сорти, поліпшував селекційним способом якість місц., акліматизував чужі й вивів нові (наприклад, сорт яблуні Ренет Симиренка), вказував для яких районів рекомендовані сорти є перспективними. При своєму розсаднику організував школу садоводів і виховав низку висококваліфікованих фахівців, у тому числі свого сина Володимира Симиренка.

Він був обраний членом-кореспондентом Бельгійського товариства садівників, а в 1895 р. — Почесним членом Французького національного помологічного товариства. За наявними даними, 6 січня 1920 р. Левко Симиренко  загинув від рук чекістів.

6 січня 1944 року від німецьких військ звільнено місто Жашків.

Loading...