Користувацький вхід

10 січня: цього дня на Черкащині

Народилася:

1925 року Гриненко Галина Олександрівна в місті Канів.Поетеса. Закінчила Московський економічний інститут. Учасник війни, нагороджена медалями.

Авторка поетичних збірок: «Червона гвоздика», «Сонячні грона», «Зерно», «Пижмо», «Причастя», «Три троянди», вибране «Життя і строфи»; книжок для дітей: «Золотий дощик», «Змійка», «Нова квартира», «Неслухняний», «Коли нам радісно буває», «Лесиків секрет», «Мій квітник», «Чарівна квітка»; музичної п'єси «Зимова казка» (разом з композитором Ю. Рожавською); збірки оповідань «Зустріч біля вогнища».

Лауреат премії імені Лесі Українки.

Померли:

1974 року в Москві. Народився в селі Зарубинці. Український культурний діяч.

Закінчив у Липовці двокласне училище, учителював, брав участь у першій світовій війні (з 1915 р.). Після 1917 закінчив Київську учительську семінарію, з 1920 по 1928 рік з перервами вчився в Київському інституті народної освіти.

Улюблений його вчитель — прославлений письменник Микола Зеров. Під його впливом він зі студентами влаштовує у Києві гуртки української мови, починає писати. Перше його оповідання «Дні недавні» (1926 р.). За ці гуртки і оповідання він і відсидів 15 — років в таборах.

Його заарештували 8 вересня 1936 року, коли він працював робітником на одному із заводів Києва. За його «націоналізм» засудили на 10 років таборів. У 1946 році випустили з забороною жити в 46 містах СССР. Оселився в Казахстані, восени 1948 повернувся в Україну, в 1949 — працює начальником цеху заводу пластмас у Маріуполі. Цього ж року його знову схопили, заслали в Красноярський край. В 1954 році звільнили, в 1956 — реабілітували.

До Москви приїхав в 1959 році (тут жила дружина) і взявся за створення «Некрополю України» не маючи доступу ні до архівів, ні навіть до путніх бібліотек. Однак він знав кілька європейських мов, мав феноменальну пам'ять, з якої видобував цілі періоди книжок, читаних ще замолоду. Тоді ж тримав тісні контакти з українськими шістдесятниками й дисидентами, від яких отримував і поширював самвидавну літературу, й це спонукало кадебістів пильно стежити за ним, робити вдома труси, викликати на допити й вилучати машинописи «Некрополя України» й самвидав. Тому від надмірних хвилювань захворів на рак горла, що й призвело до смерти.

1991 року Лагода Валентин Костянтинович (Лагодзинський справжнє прізвище). Народився в селі Степанці Канівського району. Український поет-лірик, сатирик та гуморист та дитячий письменник. Походить з сім'ї службовця, з 1930 року працює у періодичних виданнях, згодом на радіо, одночасно навчаючись у Дніпропетровському університеті.

Входив до складу літературного об'єднання «Молодняк». 1931 року почав друкуватися. Серед його творів — комедія «Заяча позиція», «Квітень» — перша книжка поезій, 1953, «Що посієш, те й пожнеш» — 1955, «Мокрим рядном» — 1958, «Натхнення» — 1960, «Хоч круть, хоч верть» — 1962, «Деруни й розтягаї» — 1966, «Гаряча завивка» — 1968, «Віддамо належне» — 1967, «Сатана у целофані» — 1971, «Цвіт і тля» — 1973, «Спасибі за увагу» — 1976, «Вимушена посадка» — 1983, «Гумор, сатира, лірика» — 1983. Писав і пісні — збірка «Над широким Дніпром» — 1978.

В його доробку байки, гуморески, жарти, пародії, фейлетони. В сатирично-гумористичних творах висміював явища тогочасного життя — бракоробів, бюрократів, нероб, хапуг, міщанські звичаї в побуті. Перекладався на інші мови світу.

Loading...